Декомунізація чи імітація? Вулиці Аккермана все ще «говорять» мовою агресора

Минулого року «Бессарабія INFORM» здійснила невеликий моніторинг щодо виконання законодавства з питань декомунізації, дерусифікації та забезпечення вимог закону про функціонування української мови як державної. Тоді ми розповідали нашим читачам, що попри дворічний воєнний стан у Білгороді-Дністровському й досі можна побачити безліч рекламних банерів, вивісок мовою ворога, а також «старих» назв вулиць та провулків міста. Чи змінилось щось за цей рік, і яка ситуація у місті зараз, «БІ» розповість далі.

Перейменування вулиць: зміни, що залишились невидимими

27 липня 2023 року набув чинності закон про так звану «деколонізацію топонімів». Зважаючи на це, усі вулиці, які досі не були перейменовані у відповідності до вимог законодавства, мали отримати нові назви. Своїм рішенням Білгород-Дністровська міська рада у вересні 2023 року таки змінила назви неперейменованих вулиць, але чи вплинуло це на ситуацію?

Досі, йдучи вуличками цього давнього міста, бачимо, що воно продовжує «майоріти» застарілими назвами, як і минулого року. На жаль, це стосується не лише самих назв на приватних володіннях місцевих мешканців, які не змінили покажчики на домівках (хоча тут можуть бути й об’єктивні причини, зокрема виїзд за кордон), а й мови, якою подається назва вулиці – російською.

Нагадаємо, у 2016 році в Білгороді-Дністровському розпочалася перша хвиля перейменувань, і ряд вулиць змінили свої назви: вулиця Калініна стала вулицею Незалежності, Комсомольська — вулицею Героїв України, а Кірова — вулицею Єврейською. У рамках «деколонізації топонімів» міська рада продовжила працювати над перейменуванням ще кількох вулиць і об’єктів. Так, зокрема, було прийнято рішення про перейменування ряду вулиць і провулків у вересні 2023 року. Так, Першотравнева стала Українською, Пушкіна – Музейною, Кутузова – Старовірменською, тощо.

Однак ці зміни залишилися недостатньо реалізованими в плані візуальних змін: багато покажчиків, вивісок і адрес все ще мають старі назви, навіть через понад два роки війни.

Бізнес і мова: чому вивіски досі не стали українськими?

На сайті міської ради протягом 2023-2024 років неодноразово з’являлось повідомлення для підприємців про необхідність заміни вивісок та рекламних банерів, які транслювалися російською, – на державну мову.

У міській раді наголошували, що «у разі невідповідності розміщення вивіски чи таблички вимогам щодо її розміщення, державним нормам, стандартам і правилам розміщені вивіски чи таблички підлягають демонтажу за рахунок коштів юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців, якими вони були встановлені».

Проте це ніяк не вплинуло на ситуацію в місті. Що ж ми бачимо на третьому році війни у сфері бізнесу? Ситуація демонструє, що багато бізнесів все ще не виконують вимоги щодо використання української мови у своїй діяльності, а міська влада, попри численні заклики до дотримання мовного закону, схоже, не проявляє достатньої рішучості у контролі за виконанням цих норм.

Білгород-Дністровський все ще «засіяний» російськомовними назвами, хоча деякі російськомовні вивіски все ж таки зняли.

Це призводить до того, що російськомовні вивіски та реклами все ще панують у місті, і влада, всупереч погрозам щодо демонтажу не відповідних нормам вивісок, не вживає дієвих заходів. Така бездіяльність може свідчити про відсутність політичної волі, або може бути також пов’язана зі страхом втратити підтримку певних груп населення, які намагаються зберегти «старі» традиції спілкування.

До речі, йшлося не лише про вивіски. Місцевий бізнес мав перекласти свої вебсайти, сторінки в соціальних мережах, мобільні додатки на українську мову; а також перекладу підлягали усі каталоги, цінники, рекламні матеріали, меню, маркування, вивіски на українську мову.

Тут слід зазначити, що з цим виникає проблем менше ─ контент місцевих закладів харчування, підприємств та установ на сайтах та в соціальних мережах ведеться переважно українською мовою: це стосується реклами, оголошень, меню. Виключення становлять коментарі користувачів на сторінках у соціальних мережах, які часто залишають відгуки російською мовою.

Стосовно великих супермаркетів, які також мали перекласти всі вивіски, цінники, покажчики та здійснювати обслуговування виключно державною мовою, ситуація дещо складніша. Наочним прикладом є вивіски мережі «Таврія-В»: одна з них – українською на самій будівлі, й рекламний покажчик ─ російською.

Обслуговування українською чи російською мовою в більшості громадських закладів 50/50: є персонал, який спілкується з відвідувачами виключно українською мовою, але деякі, навіть попри звернення до них державною мовою, продовжують відповідати мовою агресора.

Кроки до оновлення: чи є позитивні зрушення?

Так, дійсно, є і позитивні зрушення у цьому напрямку. Зокрема, російськомовна карта з форсування Дністровського лиману в роки Другої світової, дати “великої вітчизняної” та символіка у парку Перемоги були замінені або взагалі прибрані.

Крім того, у серпні «БІ» інформувала, що погруддя імперському поету Пушкіну було демонтовано. Цей пам’ятник був символом російської культурної експансії в Білгороді-Дністровському і довго залишався ледь не в центрі міста. Проте слід зазначити, що його демонтаж викликав бурхливу і досить неоднозначну реакцію з боку громади.

Нещодавно ми також розповідали про декомунізацію «Зої», яку довгий час ніяк не могли прибрати з подвір’я одного з навчальних закладів міста. Ця подія також викликала багато обговорень і суперечок.

Окрім демонтажу пам’ятника “вєлікаму рускаму”, у Білгороді-Дністровському також перейменували одну з бібліотек, яка раніше мала назву ім. О.С.Пушкіна на І.С.Нечуя-Левицького, про що «БІ» розповідала в одному з матеріалів.

У 2022 році після широкого розголосу громадськості оновили покажчики на в’їзді у місто.

Проте, ці зміни поки що носять фрагментарний характер і не охоплюють всі аспекти життя міста. Після майже трирічного воєнного стану в Україні, Білгород-Дністровський все ще перебуває “на передовій” боротьби на культурному фронті, зокрема у питаннях декомунізації, дерусифікації та дотримання мовних законів.

Що далі?

Ситуація в Білгороді-Дністровському показує, наскільки складною є декомунізація та дерусифікація, навіть попри те, що відбувається в умовах війни. Хоча законодавство вимагає змін, і деякі позитивні кроки вже здійснені, повністю виконати вимоги щодо мови та топонімії поки що не вдалося.

Можливо, міській владі все ж таки потрібно активніше працювати над забезпеченням виконання мовного закону та переведенням всіх публічних матеріалів на українську мову, щоб, не дай Боже, ніхто і не подумав, що треба “визволяти аккерманське російськомовне населення”? Очільнику міста, звичайно, зараз не до цього, але в органі влади працює цілий штат чиновників, до першочергових завдань яких якраз і входять реалізація державної політики на місцях та виконання законодавства.