Захоплені течією: як війна впливає на дельту Дунаю

На кордоні між Україною та Румунією є надзвичайне місце — лабіринт річок, озер, каналів та островів, які разом утворюють екосистему площею 7322 кв. км. Ця територія, відома як дельта Дунаю, має статус транскордонного біосферного заповідника та перебуває під охороною ЮНЕСКО. Тепер колись тихі води дельти переповнені вантажними кораблями, а судноплавний рух у регіоні подвоївся. У спільному матеріалі видання «Рубрика»та «Scena9» розповідають, що відбувається в дельті Дунаю за лаштунками, й що можна зробити для її захисту, передає «Бессарабія INFORM». 

Дельта Дунаю є найбільшою річковою дельтою в Європі та виконує важливу функцію очищення води в регіоні, слугуючи домом для близько 350 видів птахів і понад 100 видів риб. Ця унікальна екосистема підтримує рідкісні види тварин, такі як європейська норка, лісовий кіт і видра, роблячи дельту однією з найважливіших природоохоронних зон Європи.

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну ця унікальна природна територія опинилася під загрозою через війну та пов’язане із нею збільшення судноплавного руху. Це історія про вплив війни, але також про рішення, над якими працюють люди з обох боків дельти — як українського, так і румунського — щоб захистити дельту. Розповідається і про громади, які документують проблеми з пластиковими відходами, про науковців, які б’ють на сполох, про рішення, які можна реалізувати вже зараз, та ті, які можливі тільки після війни. Реакція місцевих та їхні зусилля захистити природу свідчать про те, що ситуація складна, але також демонструє, наскільки громада активна і прагне зберегти цей унікальний куточок дикої природи.

Навігація Дунаєм в умовах екологічних ризиків

Дунай є неймовірно привабливим для судноплавства. Сулинський канал, гирло Дунаю на території Румунії, впадає в Чорне море й переважно використовується для навігації. З початку 2000-х років, Україна захотіла використовувати Дунай для судноплавства, а саме – гирло Бистре, розташоване на її території.

Новина про цей будівельний проєкт спричинила чималу стурбованість та хвилю протестів у міжнародній спільноті. З травня по жовтень 2004 року понад 50 тисяч організацій та окремих осіб із 90 країн стали на захист Дунайського біосферного заповідника. Міжнародні організації, серед яких Постійний комітет Бернської конвенції, Комісія Конвенції Еспоо, Європейська комісія та Міжнародна комісія із захисту Дунаю, рекомендували припинити проєкт.

Попри зусилля активістів, будівництво все ж продовжилося, хоч канал так і не запрацював на повну потужність. Зрештою, проєкт визнали економічно недоцільним і скасували через операційні та фінансові труднощі.

З початком повномасштабної війни питання морських перевезень вантажів знову стало актуальним, особливо після поглиблення гирла Бистре, яке збільшує ризики для вразливої екосистеми Дунайського біосферного заповідника. Зростання кількості вантажних суден у Кілійському та Старостамбульському гирлах може призвести до ерозії берегів і руйнування природного середовища. Крім того, скидання баластної води безпосередньо в річку, яке спостерігали під час візиту до заповідника, становить серйозну загрозу для водного біорізноманіття і мешканців міста Вилкове, які використовують воду з Дунаю для пиття.

Днопоглиблювальні роботи

У 2023 році днопоглиблювальні роботи в гирлі Бистре проводилися двічі, що збільшило глибину суднового ходу з 3,9 до 7,2 метра. Таке використання річки може мати вкрай негативні наслідки для навколишнього середовища. Процес днопоглиблення буквально «висмоктує» мул із дна річки, знищуючи разом із піском мідій, черв’яків, ракоподібних та водоростей та руйнуючи всю харчову базу для місцевих гідробіонтів (водних організмів). Які можуть бути наслідки?

Щоб точно визначити наслідки, необхідно проводити польові дослідження. Наразі, через війну в Україні, доступ до заповідника в районі гирла Бистре закритий, навіть для науковців природоохоронних установ. Однак, науковці вважають, що крім шкоди для гідробіонтів, поглиблення може призвести до деградації самої річки. Ось як це відбувається: коли канал стає глибшим, вода починає текти швидше, що підвищує ерозію берегів. У результаті береги руйнуються, і кількість мулу збільшується.

Збільшення судноплавства

Якщо днопоглиблювальні роботи настільки небезпечні, а ми говоримо про природоохоронну територію під захистом міжнародного права, чи дійсно ці дії виправдані? Логіка досить зрозуміла: усі зусилля спрямовані на розширення можливостей дунайського портового кластера. Чим глибші канали Дунаю, тим більше суден із великими вантажами можуть ними проходити. Оскільки Україна має нагальну потребу в нових рішеннях для експорту зерна, Дунай стає одним із найбільш популярних маршрутів, яким країна активно користується. Вантажообіг у кластері зріс майже на 600 % з 2021 по 2024 рік, що свідчить про значне збільшення судноплавства, що також може негативно вплинути на стан берегової лінії.

Журналісти відвідали Дунайський біосферний заповідник на території України, а саме ті місця, які наразі доступні для туристів — місто Вилкове та острів Єрмаків. Під час подорожі Кілійським гирлом, де проходять вантажні судна, Тетяна Балацька, працівниця заповідника, звернула увагу на береги.

«Бачите? Береги почали руйнуватися ще до того, як запровадили обмеження на швидкість для вантажних суден», — розповідає пані Тетяна.

Євгеній Симонов, доктор наук, який спеціалізується на охороні природних систем і захисті прісноводних екосистем, дослідив фотографії розмитих берегів.

«Ця заплава складається з м’яких відкладів — мулу, дрібного піску тощо — і вона дуже схильна до ерозії. Саме це може призвести до повені, коли велика кількість води розмиває старі ділянки й формує нові. Але одне — коли це трапляється раз на рік або рідше. Нові заплави та мілини формуються природним шляхом, а старі береги розмиваються. І зовсім інше — коли ерозія провокується постійним рухом суден. Це створює зовсім інший ритм руйнувань», — підсумовує пан Симонов.

Часте й постійне руйнування берегів, за його словами, не дає змогу видам, що мешкають поблизу води, відновлюватися, що призводить до зменшення біорізноманіття. Він також не сумнівається, що в цьому році береги зазнали суттєвих руйнувань.

«Мене найбільше турбує, що це призведе до нових спроб інженерного облаштування цього гирла. Рано чи пізно міністр розвитку громад та територій запропонує побудувати захисні споруди на узбережжі. Це матиме набагато серйозніший негативний вплив, ніж руйнування берегів. Ерозія узбережжя — це лише початок антропогенного впливу. Подальші наслідки мене ще більше занепокоюють», — говорить пан Симонов.

Споруди для захисту узбережжя можуть бути різними. Наприклад, у Києві на берегах Дніпра, зокрема на лівому березі столиці, побудували бетонні плити. Це найгірший варіант, вважає Микола Причепа, працівник Інституту гідробіології Національної академії наук України.

«Залізобетонні конструкції негативно впливають на якість води, а саме на її здатність до самоочищення, адже берег втрачає контакт із водою. Унаслідок цього рослини, які ростуть уздовж берегів, перестають виконувати функцію біофільтрів. Щобільше, коли бетон контактує з водою, починається розмноження фітопланктону, що призводить до подальшого цвітіння водоростей. Це шкодить тваринам, які там живуть, зокрема рибам і зоопланктону — різноманітним ракоподібним, які живляться цим фітопланктоном. Деякі водорості також можуть спричиняти небезпечні хвороби, погіршуючи санітарні умови та ставлячи під загрозу здоров’я тварин і людей. Це, зокрема, синьо-зелені водорості. Бетонні споруди уздовж Дніпра не виконують своїх функцій. Колись чиста вода почала цвісти. На жаль, у місцях, де люди відпочивають із дітьми та собаками, стоїть сморід, що тягнеться на великі відстані», — коментує науковець.

Для зміцнення берегів існують альтернативні методи, зокрема спеціальні бетонні конструкції, які не контактують безпосередньо з берегом. Ці трикутні бетонні елементи розташовуються в шаховому порядку на певній відстані від берега, що дозволяє зменшити силу хвиль від суден, захищаючи прибережну територію. Використання таких конструкцій, зокрема на річці Черемош у Карпатах, показало свою ефективність під час повеней, і їх можна адаптувати для захисту берегів дельти Дунаю під час міграції птахів взимку без шкоди для місцевої флори та фауни.

У минулому для зміцнення берегів також використовували земляні укріплення, застосовуючи натуральні матеріали, такі як дерево та очерет.

«Цей метод використовували ще в давнину, щоб запобігти обвалу берегів. Пакети з очерету укладали в кілька рядів, захищаючи берег від ерозії, а під час великих повеней це також допомагало зменшити ризик затоплення», — пояснює Микола Причепа.

Висадження прибережних рослин, таких як очерет і дерева, може допомогти зміцнити береги, поглинаючи удари хвиль і зміцнюючи ґрунт. Однак укладка каменів уздовж берегової лінії є більш ефективним способом захисту, оскільки вони забезпечують циркуляцію повітря, створюють середовище для різних видів і механічний захист від хвиль.

Водночас науковець підкреслює, що встановлення будь-яких укріплень — це все ще втручання в природу. Ідеально, щоб ці роботи здійснювалися в зимові місяці, коли птахи вже мігрували.

Які наслідки може мати збільшення судноплавства в дельті Дунаю?

«Всю воду, яку ми п’ємо, використовуємо для поливу рослин і в повсякденному житті, ми беремо з Дунаю», — говорить Тетяна Балатська, яка живе у Вилковому вже кілька десятків років.

Проте, було помічено, що між 20-м та 25-м кілометрами в Кілійському лимані, вантажний корабель ADELHEID BR під прапором Барбадосу скидає воду прямо в Дунай. Отже, чи дійсно вода в Дунаї безпечна?

Окрім проблем безпеки, місцеві жителі почали помічати й інші тривожні наслідки людського втручання в місцеву природу. Днопоглиблювальні роботи на гирлі Бистре призвели до зменшення водопостачання в такі гілки Дунаю, як Сулінське та Георгіївське гирла. Ця проблема, у поєднанні з посухою, яка вразила Румунію цього літа, призвела до зниження рівня води в системі озер дельти Дунаю.

Нижчий рівень води в озерах означає менше циркуляції води в дельті, що призводить до гниття рослин, таких як очерет. У процесі розкладання виділяється сірководень, який є смертельним для риби, крабів і жаб. Без їжі птахи також перестають прилітати.

Пан Калін, який регулярно купує рибу в місцевих рибалок, відчув це на власному досвіді, коли хотів з’їсти куплену рибу з постраждалих районів.

«Незалежно від того, як я її готував, риба все ще мала запах сірки», — скаржиться чоловік.

«У нас риба смакує, як нафтопродукти», — додає Ден Василе Діку, активіст із румунського села Кілія-Веке неподалік українського міста Кілія. Діку, який очолює громадську організацію «Împreună pentru Chilia» («Разом для Кілії»), вважає, що смак риби змінився або через незаконне скидання відходів, або через випадкові витоки з вантажних кораблів. Він зазначає, що місцеві рибалки бачили плями з пальним у воді, але не можуть точно сказати, чи вони з вантажних кораблів, і, тим більше які з них винні — що залишає місцевих активістів без можливості розв’язати проблему юридично.

Юліан Нічерсу, президент Наукової ради та дослідник Національного інституту дельти Дунаю (DDNI), каже, що днопоглиблювальні роботи можуть частково бути причиною змін, які помітив пан Калін, але без належних досліджень важко визначити, хто більше винуватий — роботи з поглиблення дна або зміни клімату.

Пізніше журналісти зв’язалися з українським експертом із суднобудування.

Розглянувши фото, фахівець пояснив: «Це якесь скидання води. Точно сказати важко — можливо, це баласт, можливо, вода з пожежного резервуара, або ж це вода із систем охолодження двигуна. Якщо припустити щось незаконне, то скидання може бути навіть зі стічної системи. Але я зробив би ставку на систему охолодження двигуна, яке передбачає безперервне перекачування води через двигун для його охолодження».

Наразі неможливо точно визначити як це скидання впливає на навколишнє середовище. Однак випуск баластної води в цій зоні, хоча й не заборонений українським законодавством, може негативно вплинути на екосистеми через значне збільшення судноплавства в цьому регіоні.

Розберемо, чому баластна вода може становити проблему

До появи суден зі сталевими корпусами в кінці 19 століття як баласт використовували порівняно безпечні матеріали, такі як пісок, каміння та цегла. Проте з запровадженням морської води як баласту ситуація змінилася, оскільки тисячі тонн води, що містять місцеві морські організми, транспортуються в нові регіони, що може призвести до інтродукції інвазійних видів. Кожне судно може перевозити від кількох сотень літрів до понад 100 тисяч тонн баластної води, яка може містити водні організми на будь-якому етапі життєвого циклу. Ця проблема не лише загрожує екології, але й несе економічні та санітарні ризики через різноманіття морських організмів, включаючи бактерії, мікроби та личинки, які баластна вода може переносити.

Завезення інвазійних видів у нові екосистеми та інші забруднення від баластної води суден визначено Глобальним екологічним фондом як одну із чотирьох основних загроз для світових океанів.

В Україні відповідно до пункту 5–1 Правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря скидання ізольованого баласту в територіальне море дозволено без обмежень, якщо баласт був прийнятий у Чорному або Азовському морі. Однак, навіть за наявності ознак забруднення, логістичні компанії часто уникали відповідальності через численні винятки в законодавстві. Віктор Коморія з Українського наукового центру екології моря зазначає, що через близькість українських портів до берегів інших країн неможливо дотримуватись вимог конвенції про скидання баласту. Він підкреслює, що хоча одноразове скидання навряд чи завдасть шкоди, хронічне скидання баласту великою кількістю суден може призвести до серйозних екологічних наслідків, особливо в гирлі Дунаю, і наголошує на необхідності моніторингу ситуації.

Забруднення пластиком і реакція громадян

Вантажні судна скидають не тільки баластну воду, але й інші відходи.

«Це була ніч, я був на Кілійському гирлі, коли побачив, як велике вантажне судно викидає великі пакети сміття у воду», — розповів місцевий житель із румунської сторони Дельти.

Він намагався зняти все на відео, але не встиг.

Хоча відео зі свідченнями скидання відходів у Дельту або Дунай є рідкістю, кількість сміття в цій зоні, безперечно, значно зросла з початком повномасштабної війни в Україні та активізацією морського руху.

«У Суліні завжди була проблема зі сміттям, але після війни жителі почали бачити більше “міжнародного сміття”. Багато екіпажів суден викидали відходи в Дунай, і вони опинялися на нашому пляжі. За етикетками було зрозуміло, що це сміття з інших країн», — розповідає Роксана Сараєв із громадської організації «З любов’ю із Суліни».

Це «міжнародне сміття» складається з пластикових пляшок та інших предметів, які, очевидно, привезли з-за кордону. Вона та її організація регулярно організовують прибирання берегів річки. За одну таку акцію вони збирають понад тонну відходів, зазначає пані Сараєв.

Як ми дійшли до цієї ситуації, і що можемо із цим зробити?

Діку розповідає, що знахідки варіюються від «міжнародного сміття» до зруйнованих причалів або рибальських інструментів. Не все це спричинено вантажними суднами. Рибалки, які приїжджають до району на сезонний промисел, також іноді залишають після себе сміття.

«Вони не зовсім місцеві, але й не зовсім туристи, бо не зупиняються в готелях чи ресторанах», — каже активіст.

Одне з місць, яке команда «Разом для Кілії» вважає потенційним для накопичення сміття, — це нова мінігавань для човнів. Там низький рівень води, велика кількість руху та майже немає циркуляції. Без регулярного прибирання вона легко може перетворитися на сміттєзвалище. На місці ми побачили пластикові пляшки та багато рослинності. 

«Ми не знаємо, чи це сміття хтось викинув, чи його принесло течією з Дунаю», — пояснює пан Діку.

Наприкінці рибальського сезону восени «Разом для Кілії» планує провести два прибирання, щоб зібрати сміття, виявлене під час моніторингу.

Програма «Тривога в Кілії» виявила не лише екологічні проблеми, але й незаконні дії в регіоні, такі як незаконно встановлений знак, який перекривав доступ до лісової дороги. Активісти звернулися до влади, а потім передали цю інформацію в ЗМІ, що допомогло відновити вільний проїзд.

У боротьбі з пластиковими відходами голова асоціації розглядає можливість встановлення бар’єрної конструкції на воді, а також впровадження змагань з прибирання на човнах. Пан Діку зазначає, що жителі Кілії не дуже охоче волонтерять через бідність і розчарування, але організація намагається пояснити, що підтримка чистоти важлива для їхньої громади. Для підвищення обізнаності дітей про природу активісти організували велоперегони та посадили дерева, за якими діти доглядають, що сприяє залученню батьків до екологічних ініціатив.

«Ми не можемо зупиняти чи штрафувати вантажні судна», — каже пан Діку.

Влада також стикається зі значними труднощами у боротьбі зі скиданням сміття судами, оскільки процес реагування є надзвичайно складним. Громадяни можуть повідомляти про порушення Румунському морському агентству, але лише дві установи мають право перевіряти іноземні судна, що часто призводить до того, що судна вже залишають румунські води, перш ніж проблема вирішена. Губернатор Румунського біосферного заповідника дельти Дунаю, Боґдан Булете, наголошує на необхідності змін у регуляціях, щоб дозволити представникам заповідника також підніматися на борт суден. Асоціація “Разом для Кілії” має обмежені ресурси і не може проводити повноцінні дослідження, а лише документує ситуацію через фотографії, що недостатньо для серйозного аналізу проблем. Міністерство довкілля Румунії оголосило про плани провести дослідження впливу війни на дельту, але на момент публікації дослідження ще не почалося, а перша спроба державних закупівель не принесла результатів.

«Роль дельти, як фільтра, дуже важлива. Очерет діє як фільтр для Чорного моря. Ось чому важливо продовжувати екологічну реставрацію в дельті», — пояснює дослідник Інституту дельти Дунаю пан Нічерсу.

Екологічне відновлення, яке згадує дослідник, є частиною заходів і проєктів, спрямованих на захист або відновлення природного середовища дельти, здебільшого щоб допомогти середовищу протидіяти наслідкам втручань людини.

Журналісти відвідали такий проєкт поблизу міста Тулча, у селі Махмудія, де з 2012 по 2016 рік Всесвітній фонд природи (WWF) у партнерстві з ARBDD і місцевою адміністрацією проводив екологічну реконструкцію території в Карасухатському польдері, тобто осушеній низовинній ділянці узбережжя. Ця ділянка становила 2,3 % усіх сільськогосподарських земель у дельті Дунаю.

До 2016 року вся ця територія була пасовищем для корів. Вона належала до тих земель, які комуністична влада перетворила на сільськогосподарські угіддя, щоб збільшити агрокультурний потенціал країни. У 2000-х роках земля належала місцевій раді Махмудії, яка здавала її в оренду фермерам.

У 2016 році, після виконання юридичних процедур і компенсацій фермерам, штучна дамба була зруйнована, що дозволило затопити територію та висадити ендемічні рослини, які сприяли збільшенню біорізноманіття. Більшість місцевих жителів (97%) підтримують проєкт відновлення, оскільки розвиток туризму приносить більше робочих місць, ніж традиційне сільське господарство, хоча реалізація подібних ініціатив у інших районах Дельти потребує згоди місцевої влади.

Будь-які роботи в такому регіоні потребують постійного моніторингу та догляду.

«Природа динамічна — екосистема ні на нікого не чекає», — зауважує Нічерсу.

Наприклад, полдер Бабіна, який було відновлено та знову під’єднано до Дунаю в 1994 році, тепер поступово перетворюється на сушу. Як пояснює вчений, це є природним процесом, проте він свідчить про те, що необхідно проводити подальші заходи, щоби зберегти Бабіну як водно-болотне угіддя. Для того, щоб це рішення працювало, необхідні не тільки матеріальні ресурси, але і якісне управління та політична воля. Не лише сьогодні, але й через 30 років і надалі.

«Дельта — це, як людський організм. Ми втручаємось, але це не остаточне рішення, усе потрібно підтримувати».

Хоча такі проєкти є складними, пан Нічерсу вважає їх перспективним рішенням для відновлення дельти.

«Екологічна реставрація важливих ділянок є необхідною. Також важливо моніторити якість води та ґрунту, оскільки екологічні порушення мають довготривалі наслідки», — додає дослідник.

І шрами, завдані війною росії проти України, лише поглиблюють стрес, якому екосистема вже перебуває через зміну клімату.

«Найбільший вплив війни полягає в поглибленні кліматичної кризи», — підкреслює експерт.

Він має прояв у збільшенні викидів вуглецю, зупинці або затримці проєктів, необхідних для добробуту регіону, а також відверненні уваги та ресурсів від екзистенційної загрози зміни клімату до нагальної кризи війни. У майбутньому ми очікуємо побачити більше екстремальних погодних явищ, як, наприклад, нещодавні руйнівні повені в Європі, які ще раз показали, що Дунай — це сила, з якою варто рахуватись, і що природа не чекає на нікого.