Як ліквідувати Придністров’я. Все про сценарії «примусового» об’єднання Молдови та їхні наслідки

Серед усіх міжнародних збройних конфліктів у світі немає двох однакових. Навіть якщо держава-агресорка та сама. Відмінність між російською окупацією частин України та Молдови ілюструє цю тезу якнайкраще: ці дві історії відрізняються буквально за всіма показниками. Аналіз ситуації з Придністров’ям та його сценарії «примусового» приєднання до Молдови окреслило видання «Європейська правда», передає «Бессарабія INFORM».

Попри це, в Україні багато хто волів би вирішити придністровський конфлікт за українськими лекалами – через операцію ЗСУ, яка б знищила розміщених у Придністров’ї військових рф і примусила сепаратистський регіон до «реінтеграції», тобто переходу під контроль конституційної влади Молдови.

Прибічники цієї ідеї вважають, що це ліквідувало би джерело нестабільності біля південно-західного кордону України. Водночас експерти-міжнародники одностайно виступають проти і наполягають: це матиме вкрай негативні наслідки, а замість стабільної прозахідної Молдови ми можемо отримати протилежний результат.

Утім, виключати “силовий” варіант неможливо.

Є варіанти, коли Україна отримає право на військову операцію у Придністров’ї навіть без дозволу Кишинева – наприклад, у разі провокації з боку військ рф у Придністров’ї. Є також сценарії примусового об’єднання Молдови без застосування військової компоненти.

Найголовніше про Придністров’я

Придністров’я – регіон Молдови, розташований переважно на лівому березі річки Дністер. Ця частина міжнародно визнаної території Молдови перебуває поза контролем конституційної влади країни.

Придністровський регіон називає себе «незалежним», хоча цю «незалежність» не визнає жоден член ООН, навіть росія, яка насправді контролює регіон через розміщений там військовий контингент: на території Придністров’я без дозволу Молдови розміщено Оперативну групу російських військ (ОГРВ).

Придністровський конфлікт має низку унікальних особливостей.

Перше за все, це те, що у суспільстві Молдови немає сильного відчуття єдності з окупованою територією. Опитування громадської думки ніколи не показували, що повернення Придністров’я є пріоритетним для громадян Молдови.

Одна з ключових причин полягає у тому, що Придністров’я вийшло з-під контролю Кишинева ще за часів Радянського Союзу, у 1990 році. У 1991 році, коли Молдова проголосила незалежність, Придністров’я де-факто вже не було під її контролем.

Додаткова причина браку суспільного запиту на реінтеграцію Молдови – болючий досвід війни 1992 року, яку Молдова програла. Цей досвід робить токсичним будь-який військовий сценарій.

Ще одна особливість: конфлікт не створив поділу між суспільствами по два боки Дністра.

Ні у 1990-му, ні зараз люди у Тирасполі і Кишиневі не сприймають одне одного як ворогів.

Ставлення більшості до життя та людей на іншому березі радше можна описати словом «байдужість».

Аргументи прибічників військового сценарію

Заклики до військової операції у Придністров’ї лунають в українському інформаційному просторі з весни 2022 року.

Прибічники військового сценарію вважають, що в разі його втілення:

• зникне військова небезпека на південно-західному кордоні України та потреба для України тримати невелику кількість військ у цій зоні;
• ЗСУ отримають доступ до складів боєприпасів у Придністров’ї для використання у війні проти рф;
• російські військові, взяті у полон, поповнять обмінний фонд для повернення з рф українських військовополонених;
• закінчиться багаторічна нестабільність у Молдові, спричинена наявністю окупованої території, а Молдова стане більш прозахідною.

Якщо виходити суто з військової логіки, ця ідея має сенс. Військова потужність російської армії та її проксі у Придністров’ї дуже обмежена і не може бути поповнена через відсутність шляхів постачання з рф. У регіоні також відсутня сучасна номенклатура озброєння, немає сучасних засобів РЕБ та ППО тощо.

Крім того, потенційна оборона Придністров’я матиме серйозну проблему з залученням живої сили. Підконтрольні росії військові з’єднання (ОГРВ та так звана “армія Придністров’я”) в реальності сформовані з місцевих мешканців, які йшли до армії не для того, щоб воювати. Армія рф у цьому депресивному регіоні є одним із небагатьох місць заробітку. Мотивація до збройного опору в разі нападу сильнішого противника, яким є ЗСУ, буде вкрай низькою.

Спроба провести у Придністров’ї загальну мобілізацію приречена на провал. Цей крок може призвести лише до масової втечі на правий берег придністровців, які не хочуть воювати. Річ у тім, що адміністративний кордон регіону з рештою Молдови на кількох протяжних ділянках проходить суходолом, а його ефективне закриття неможливе в принципі.

Чи означає це, що Придністров’я у разі зіткнення із ЗСУ миттєво капітулює? Ні. Штатні російські офіцери та представники ФСБ, інтегровані до силових органів Придністров’я, а також певна частка ідейних прибічників «русского міра» у рядовому складі в будь-якому разі становлять небезпеку. А отже, є ризик міських боїв у Тирасполі, Бендерах, Рибниці. І хоча ЗСУ матимуть явну перевагу, бойові дії у міській забудові майже неуникно призведуть до втрат, зокрема й серед цивільного населення. І це додатково погіршить негативні наслідки цього сценарію.

Чому військовий сценарій зашкодить Україні

Придністров’я – це частина Молдови, тож одностороння військова операція ЗСУ, з погляду міжнародного права, буде агресією з боку України проти Молдови. У ситуації, коли для України так важливо зберігати єдність світових гравців.

Багато хто в Україні очікує, що Молдова сама попросить Україну про військову операцію та розв’язання конфлікту і повернення Придністров’я.

Але цього не станеться.

По-перше, у Молдові є широкий консенсус (і в суспільстві, і серед політиків) про неприпустимість військового сценарію.

По-друге, навіть якби президентка Санду вирішила вчинити політичне самогубство і запросити ЗСУ до Молдови, вона б не змогла цього зробити згідно з Конституцією. Повноваження у сфері оборони має також парламент, де для схвалення такого рішення потрібно мати ще понад 50% політичних самогубців. Це нереально.

І останнє, але найважливіше. Якщо ЗСУ все ж здійснять військову ліквідацію Придністров’я, результат може виявитися протилежним очікуваному.

Для України важливо мати поруч прозахідну Молдову, яка йде до членства в Євросоюзі (бо Київ і Кишинів для ЄС об’єднані у неформальний «пакет», і гальмування Молдови означатиме гальмування України). Однак операція ЗСУ завдасть удару передусім по проєвропейській владі Молдови, яка має проблеми з рейтингом перед президентськими і парламентськими виборами 2024–2025 років.

Президентка Санду, не маючи економічних здобутків, побудувала кампанію навколо тези, що її команда «зберегла мир у країні». Перенесення війни на територію Молдови її руйнує, пов’язує європейський вектор з війною та у 2025 році може привести до влади проросійський уряд.

Для України важливо мати стабільність на своєму кордоні. Однак неконтрольована реінтеграція здатна не лише змінити владу в сусідів, а й призвести до тривалої нестабільності, ще глибше зануривши країну в економічне провалля, яке додатково посилиться як через втрату довіри до України та Заходу, так і через електоральну зміну через інтеграцію мешканців Придністров’я.

Утім, чи можна говорити, що війна у Придністров’ї виключена? Ні. Існує теоретична можливість, що Придністров’я спровокує ЗСУ. У цьому разі дії України будуть виправдані.

Крім того, схоже, що у Києві не виключають обмеженої операції із захоплення військових складів росіян у селі Ковбасна.

Склади озброєння: формула з багатьма невідомими

У Придністров’ї біля села Ковбасна, що за 2 км від українського кордону, розташовані радянські склади боєприпасів – одні з найбільших у Східній Європі.

З огляду на снарядний голод ЗСУ ідея обмеженої військової операції для взяття під контроль складів у Ковбасній має значну підтримку. Утім, попри незрівнянно більшу силу ЗСУ, успіх операції у Ковбасній далеко не гарантований.

По-перше, під контролем ЗСУ можуть опинитися склади, на яких триває неконтрольована детонація боєприпасів.

Кілька співрозмовників у керівництві Молдови переконані, що росіяни готуються до можливого силового сценарію і мають план підриву складів у разі втрати контролю над ними. Навіть якщо українцям вдасться захопити охорону складів зненацька – у росіян лишається варіант їхнього дистанційного підриву точковими ракетними ударами.

І, по-друге, якщо Україна отримає доступ до складів у Ковбасній, їхній вміст може не виправдати очікувань.

Ані Україна, ані Молдова не знають, що і в якій кількості зберігається у Ковбасній. Точно відомо, що кількість боєприпасів радикально менша за запаси 30 років тому.

У 1999 році росія на саміті ОБСЄ погодилася вивести озброєння та війська з Придністров’я і навіть почала втілювати цю обіцянку, нагадує експерт Артем Філіпенко.

До 2003 року росія вивезла з Ковбасної 721 вагон боєприпасів та всі зенітні ракети, що зберігалися на складах. За даними, що передавалися тоді ОБСЄ, на складах ОГРВ у Тирасполі лишалося менше 21 тис. тонн боєприпасів із початкової кількості у 42 тис.тонн.

Значна частина боєприпасів у Ковбасній надто старі навіть для транспортування, не кажучи вже про їхнє використання ЗСУ. Очевидно, що під час вивезення понад 20 років тому росіяни насамперед евакуювали найцінніше.

Фактор газу

Військова ліквідація ОГРВ – не єдиний сценарій примусової реінтеграції Молдови, що розпочинається без домовленостей, досягнутих на переговорах.

Нагадаємо, що Придністров’я – це вузенька смужка землі без природних ресурсів і цілісної логістичної системи. Це невизнане утворення було апріорі економічно нежиттєздатним. То як же воно проіснувало аж 30 років?

Насправді весь цей час роль «чарівника», який дозволяв економіці регіону функціонувати, виконувала росія. Останні роки ключовим джерелом фінансування Придністров’я є газове донорство. «Газпром» багато років поспіль постачає газ у регіон абсолютно безоплатно, формально записуючи борг на Молдову, яка його ніколи не визнає.

Меншу частину цього «безплатного» газу придністровська влада продає побутовим і комерційним споживачам та комунальним підприємствам регіону – прибуток від продажу потрапляє до бюджету сепаратистської адміністрації. Також це дає людям відчуття добробуту і соціальних гарантій, а бізнесу – конкурентні переваги.

Але основний об’єм газу від рф спалюється на Молдавській ДРЕС – теплоелектростанції у місті Дністровськ. Електрика звідти «експортується» до Кишинева, і оплата за неї формує кістяк придністровського бюджету.

По суті, існування сепаратистського режиму тримається на російському газі.

Але давайте дивитися правді у вічі: рано чи пізно це джерело має зникнути.

Газопостачання Придністров’я здійснюється через територію України. Чи не виявиться одного дня, що військові дії рф призвели до пошкодження газотранспортної системи?

З України до Молдови (зокрема й до Придністров’я) заходить кілька ниток газопроводу, що у нормальній ситуації гарантує надійність постачань. Але до сепаратистського регіону йде виключно газ від «Газпрому», і з 2022 року він постачається лише одним маршрутом – через трубопровід Уренгой–Помари–Ужгород з точкою входу в Суджі.

Наразі місто Суджа в Курській області рф перебуває під контролем України. Армія рф завдає по цій території активних авіаударів, тож загроза пошкодження або руйнування газовимірювальної станції достатньо висока. Поруч, у Сумській області України, яка також зазнає активних обстрілів, розташована компресорна станція, у разі пошкодження якої транзит зупиниться до її відновлення. Словом, гарантії надійності цього маршруту немає.

Крім технічних ризиків, є також організаційні. Наприкінці 2024 року закінчується контракт на прокачування газу між «Газпромом» і «Нафтогазом». Українська компанія налаштована не мати жодних нових прямих контрактів із «Газпромом», а жодний інший постачальник не погодиться надавати газ безплатно.

Зараз схоже, що сторони налаштовані придумати тимчасову схему. Але згодом постачання безплатного газу до Придністров’я все ж припиниться, а з ним зникне і фінансова основа сепаратистського регіону.

У разі якщо реінтеграцію Молдови буде здійснено іншим способом (наприклад, силовим), газове донорство з боку «Газпрому» також припиниться, оскільки в росіян не буде жодного стимулу дотувати територію, контроль над якою вони втратили. Отже, питання лише в тому, коли це станеться.

Варто додати, що навіть у разі моментального повного припинення постачання газу наслідки можуть розтягнутися в часі. Молдавська ДРЕС може працювати на вугіллі, запасів якого вистачить на 10 тижнів роботи в обмеженому обсязі, – для постачання електроенергії тільки Придністров’ю, без експорту. Невелику кількість газу для збереження забезпечення житлового сектора Придністров’я і запобігання гуманітарній катастрофі може надати правобережна Молдова. Втім, це може бути лише тимчасовим сценарієм. А взимку безплатне опалення застарілого енергонеефективного квартирного фонду Придністров’я стане серйозним викликом для Молдови.

При цьому надходження коштів від експорту електрики до бюджету Придністров’я припиниться відразу. Цей сценарій матиме тектонічні наслідки та, з високою імовірністю, призведе до гуманітарної катастрофи в регіоні і саме до тієї «хаотичної» реінтеграції Молдови, про яку йшлося.

Утім, ці виклики не є нездоланними і можуть бути суттєво пом’якшені завдяки західній фінансовій допомозі.

Сценарії та ризики примусової реінтеграції

Що станеться у разі припинення газових дотацій?

Розглянемо найбільш реальний варіант: на момент зупинки постачання від «Газпрому» Придністров’я усе ще перебуває поза контролем Кишинева і не окуповане ЗСУ.

Насамперед це означатиме колапс бюджету де-факто влади.

Зникне більша частина надходжень, доведеться припинити роботу багатьох комунальних сервісів. Можлива також зупинка виплати пенсій і зарплат у квазідержавному секторі або масштабне друкування грошей, що призведе до галопуючої інфляції.

Через це у багатьох людей зникнуть засоби до існування.

Гуманітарну криза посилить дефіцит енергоресурсів, а з настанням опалювального сезону додадуться проблеми з теплом, особливо у старому квартирному фонді.

На мешканців Придністров’я, особливо містян, чекатиме холодна зима (і, напевно, не одна, адже навіть після возз’єднання Молдови ця проблема не розв’яжеться моментально).

Одним із перших наслідків стане стрімкий відтік людей із Придністров’я, передусім молоді та працездатних громадян, що додатково посилить адміністративну та бюджетну кризу. Причому зупинити цей потік, перекривши «кордони» регіону, не вийде (адмінлінія між Придністров’ям і рештою Молдови прозора і практично не піддається тотальному контролю). Усе це має призвести до доволі швидкого падіння режиму, який буде змушений домовлятися з Кишиневом про об’єднання.

А в разі, якщо влада Молдови продемонструє гнучкість (наприклад, погодиться на широку амністію і збереження певної частини активів бізнес-групи «Шериф»), це об’єднання може відбутися дуже швидко.

Звісно, наявність російського контингенту ускладнить цей процес, але не робить його неможливим. Передусім через те, що дійсно російських військових, а не місцевих мешканців, що влаштувалися в армію для заробітку, у Придністров’ї дуже мало. За даними Кишинева, у ОГРВ йдеться лише про 70 росіян (!).

«Кількість російських офіцерів така, що для їхньої евакуації до москви вистачить одного авіалайнера», – поділився оцінками в розмові з один із молдовських посадовців.

Тож у разі домовленості з де-факто владою Тирасполя їх цілком можна залишити ізольованими і примусити москву погодитися на їхню евакуацію.

Отже, навіть хаотичний, примусовий сценарій може завершитися переговорною домовленістю про реінтеграцію Молдови.

Будуть серйозні виклики й у питанні реінтеграції суспільства, гуманітарному аспекті тощо. Наприклад, постане питання, що робити з депозитами придністровців у банках Придністров’я, які, очевидно, потребуватимуть ліквідації або порятунку. Чи візьме Молдова на себе такі зобов’язання? Навіть якщо джерелом доходів були російські гроші чи корупційна рента? Або що робити з комунальними боргами? Подібних непростих питань буде чимало, зокрема й щодо меж амністії.

Однак жодна з цих проблем не є нерозв’язною. Навпаки, є усі підстави очікувати, що Молдова не матиме дефіциту фінансових та експертних ресурсів для подолання кризи, особливо якщо цей сценарій спрацює найближчим часом. Масштаби фінансування будуть помірними для західних донорів, зважаючи на невеликі розміри та населення регіону. До того ж західні гравці розглядатимуть Придністров’я як «тестове поле».

Попереду – значно масштабніші й складніші проблеми, що постануть в Україні після очікуваної деокупації її територій, включно з Кримом, який окупований уже понад 10 років. Тож реінтеграція Придністров’я дасть Заходу змогу вдосконалити підходи та теорії перед значно масштабнішими задачами в Україні. Крім того, вона може створити приклад «зразкової реінтеграції» і підвищити привабливість цього сценарію для мешканців інших окупованих територій – українських, грузинських тощо.