Потрібен максимальний розголос: на Болградщині горе-батько викрав малолітню дитину у матері – правоохоронці бездіють

Сьогодні ми знову повертаємося до драматичної історії уродженки Болградського району Діни Водник, яка розпочалася майже три роки тому і про яку вона вперше розповіла «БІ» у червні поточного року в надії, що оприлюднення допоможе молодий жінці повернути свою малолітню дитину. Адже на це у неї були всі законні підстави, що зазначенні не в одному рішенні суду на її користь. Вони є й наразі, але, як дізналася «Бессарабія INFORM», на жаль, й де-юре, й де-факто – досі лише на папері з мокрими печатками. І з кожним днем у тріумф правосуддя віриться все менше. Проте наша героїня не здається.

Від злого лютого 22-го до обманливого теплого липня 24-го

Нагадаємо, з лютого 2022 року Діна Водник не перестає боротися за право бути поруч з єдиним сином, якого попри усі рішення Болградського районного суду, а потім й апеляційної інстанції, колишній чоловік та його батьки силоміць утримають у себе. Не квапляться з допомогою і правоохоронні органи, що й змусило жінку звернутися з криком про допомогу до редакції «БІ» з надією, що переможе Закон.

Так нібито й сталося. Як ми вже розповідали, після першого оприлюднення історії Діни Водник, редакція «БІ» звернулася з інформаційним запитом з приводу її справи до Болградської окружної прокуратури та відділу Болградської поліції. Але відповіді обох правоохоронних структур, що ми отримали на початку липня поточного року, об’єднувало одне –  посилання на таємницю досудового слідства, яке проводиться в рамках кримінального провадження, що було розпочато Болградською окружною прокуратурою за заявою Діни Водник від 4 червня 2024 року (вже після публікації першої статті) за фактом невиконання рішення Болградського районного суду від 11.04.2024 року її колишнім чоловіком.

Авжеж, це був маленький, але, здавалось, крок до перемоги. Тим більше, десь через ще два тижні, 18 липня 2024  року, Болградський районний суд задовольнив черговий позов Діни Водник до колишнього чоловіка та його батьків і постановив відібрати малолітню дитину та повернути до матері. У рамках цього рішення для негайного виконання судом було складено виконавчий лист. Тобто залишалося лише, щоб це рішення негайно почала реалізовувати Болградська виконавча служба. Здавалося, ось-ось, і жінка може бути поряд зі своїм сином, обійняти його та бути йому справжньою матусею.

Але її знову очікував удар під дих, коли наступного дня, 19 липня, вона звернулась до виконавчої служби в Болграді з заявою про прийняття до примусового виконання відібрання та повернення дитини. Бо попри вже два законних рішення суду на користь матері, попри її благання та скарги, виконавці не квапилися з виконанням.

Щоб тоді допомогти Діні, редакція «БІ» знову вирішала звернутися із запитом на інформацію щодо виконання рішення Болградського районного суду від 18 липня 2024 року – до Міністерства юстиції України, а також Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Болградського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Але по суті відповіді на них ми  так й не отримали. І з Мін’юсту України, і з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вони полягали в тому, що відповідним законом  визначено коло осіб,  які  мають  право отримувати інформацію про виконавче провадження.

«Враховуючи  зазначені  положення  законодавства,  надати  більш  детальну інформацію  щодо  виконання  виконавчого  провадження,  не виявляється можливим», – говорилося в обох листах. Але зауважувалося, що «рішення,  дії  або  бездіяльність  державного  виконавця  також  можуть бути  оскаржені  стягувачем  та  іншими  учасниками  виконавчого  провадження (крім  боржника)  до  начальника  відділу,  якому  безпосередньо  підпорядкований державний виконавець». Припускаємо, приблизно такою була б й відповідь на запит редакції від Болградської виконавчої служби. Але вона навіть так й не надійшла.

Осінь великих розчарувань та маленьких надій

А що ж Діна, яка востаннє бачилася з рідною дитиною 20 червня 2024 року? Невже змирилася з власною безпорадністю та не тільки з зачиненою хвірткою домівки, де мешкали її хлопчик та колишні родичі, а й з бездіяльністю  правоохоронних органів?

«Ні, навіть, коли мої руки, здавалося, опускалися, це тривало недовго. Я розуміла, що повинна продовжувати боротьбу, тому що, якщо я зупинюсь, краще не стане. Правда, я часто впадала у відчай, адже відчувала іноді, що весь світ проти мене та моєї дитини», – каже жінка.

За її словами, вона все ж таки добилася того, щоб разом із виконавцями, представниками органів опіки та  поліції виїхати до колишнього чоловіка та відібрати дитину на законних підставах.

«Після останнього рішення суду це сталося тричі влітку – 25 та 29 липня, а також 6 серпня. Але безрезультатно. Тричі до нас виходила моя колишня свекруха, та говорила, що дитини немає. При спілкуванні з жителями села я дізналася про те, що вони теж не бачать мою дитину і думають, що мій колишній чоловік його десь вивіз і сховав, оскільки він говорив їм, що рішення суду виконувати не збирається, дитину мені не віддасть», – продовжує Діна.

Тоді вона знову забила тривогу. На початку вересня втретє звернулася до Національної поліції України зі скаргою на бездіяльність працівників Болградського райвідділу. Адже її звернення та благання правоохоронці продовжували ігнорувати. Ба більше, на той час поліція досі не  оголосила дитину у розшук, спокійно сприймаючи її відсутність впродовж тривалого часу і попри інформацію від сусідів.

«Я не знаю точно, чи те, що ще у серпні я  встигла закрити колишньому чоловікові дозвіл на вивіз дитини, чи то мої неодноразові скарги та звернення, але 8 жовтня Болградський відділ державної виконавчої служби у Болградському районі нарешті звернувся до Болградського районного суду з клопотанням про оголошення у  розшук моєї п’ятирічної дитини. До того, коли в останній раз, 17 жовтня, ми з поліцією та виконавцями виїхали в село, де мешкає мій колишній чоловік, мені вдалося мигцем побачити свого хлопчика. Я звала його, але він так більше й не показався. Його батько не впустив нас у двір, але, як і моя колишня свекруха, взяв повістку для прибуття до слідчого поліції. На цьому наш візит закінчився. Моє тіло тремтіло. Нікому цього не побажаю», – розповідає Діна.

Тут слід зупинитися саме на останній спробі забрати дитину 17 жовтня 2024 року. Буквально напередодні, 16 жовтня, Діна Водник отримала відповідь на свою скаргу від Головного управління Національної поліції України в Одеській області. В неї йдеться, що «під час проведення перевірки порушень вимог кримінально-процесуального кодексу України працівниками слідчого відділу Болградської поліції не виявлено, стан досудового розслідування взято на контроль керівництвом Головного управління Національної поліції України в Одеській області». А також додається: «На підставі ухвали Болградського районного суду від 25.09.2024 року, Болградським районним відділом поліції, Водника С. В. (батька дитини – ред.) оголошено у розшук».

А зараз знову повертаємось до візиту нашої героїні 17 жовтня в будинок цього самого Водника С. В., що відбувся у супроводі виконавців та працівника поліції. На скріншотах з відео, яке в той день зняла Діна Водник, ми можемо бачити і її колишнього чоловіка і правоохоронця. Але поліціант навіть не спробував затримати чоловіка, якого розшукують. Лише, повторимось, вручив йому та його матері повістки до слідчого.

Однак, в зазначений день, 28 жовтня, колишні родичі Діни вкотре проігнорували вимоги правоохоронних органів, як це було вже неодноразово за ці майже три роки. До слідчого вони не прибули. А ось Діна приїхала і навіть отримала невелику надію на те, що з новою слідчою, до якої передали її справу, їй буде легше та скоріше зробити так, щоб перемогло правосуддя. І не лише на папері.

«Я також сьогодні була на бесіді з новою слідчою. Мені здалося, що попри її молодість, вона готова ринутися в бій разом зі мною. І дуже сподіваюсь, що їй це вдасться. Адже у неї є професійний інтерес докопатися до істини, на відміну від попереднього слідчого та виконавчої служби, які жодного разу не забезпечили мені, як матері, можливість забрати дитину попри рішення суду, Ухвали та виконавчого листа», – підкреслює жінка-мати, яка вже так багато пережила та яка не знає навіть, у якому стані її дитина, як вона почувається.

Чим та коли серце материнське заспокоїться?

На жаль, драматична боротьба Діни Водник триває. На сьогодні вона лише частково отримала відповіді на свої скарги та звернення.

«І навіть ті відповіді, що я отримала,  – не більш ніж відписки, на мою ситуацію вони ніякого позитивного впливу не мають та проблему не вирішують, вони не захищають ні моє право бути поряд з дитиною, ні мого хлопчика, він залишається без тепла рідної матері»,-  зазначає невтішна жінка.

І – це злочин. Не лише проти матері та дитини, яких вже давно навіть в наших пологових будинках більше не розлучають по різних палатах. Це злочин проти нашого майбутнього. Адже воно можливе лише там, де є щасливі діти.

«Так, я все ще стукаюсь у закритті двері, щоб возз’єднатися з рідним сином, й не перестану це робити, поки б’ється моє серце», – додає Діна на прощання.

«БІ» продовжить слідкувати за подіями у житті цієї мами. Звертаємось до вас, наші читачі, с проханням розповсюдите цю історію на ваших сторінках у соціальних мережах. Мабуть, так ми допоможемо нашій героїні достукатися в закриті двері та возз’єднатися з її рідним хлопчиком.

Додамо, що копії усіх скарг і звернень Діни Водник є в розпорядженні редакції “БІ”.

 Фото з особистого архіву Діни Водник