Не для чутливих: у ДСНС відверто та на прикладах реальних трагедій розповіли, чому категорично не можна купатися в Дунаї

Майже кожного року на Ізмаїльському міському стихійному пляжі трапляється трагедія – утоплення, котра певний час жваво обговорюється у суспільстві. Не меншого розголосу набуває така біда, якщо вона трапляється в районі. Чоловік чи жінка, доросла людина чи дитина – води Дунаю не мають конкретного “смаку” та приймають у свої глибини всіх. У той же час інспектори Ізмаїльського РУ ГУ ДСНС щоразу намагаються донести до відпочивальників, наскільки серйозною є небезпека, й проводяться відповідні профілактичні рейди з травня й до кінця купального сезону. Однак дуже часто отримують негативний відгук на свою адресу. Чому люди так часто тонуть на міському пляжі Ізмаїлу, про що не здогадуються любителі поплавати у Дунаї, та чи можливо створити у місті офіційний пляж – відповіді на такі запитання надала інспекторка Ізмаїльського районного управління ГУ ДСНС України в Одеській області Наталія Гошкодер.

Наша розмова почалася з пояснень пані Наталії про те, що, насправді, коли людина починає тонути, вона не кричить та не розмахує над поверхнею води руками – тобто все відбувається не так, як зазвичай показують у кіно.

“Ми неодноразово наголошуємо на тому, що, коли людина починає тонути, усі зусилля її організму направлені на те, щоб набрати якомога більше повітря та менше його витрачати, а ще – менше робити рухів. Тобто, зазвичай людина тоне тихо“, – почала розповідати пані Наталя.

Саме так сталося на початку серпня цього року, коли під час купання раптово зникла 13-річна Ілона Чеботар. Нагадаємо, що дівчинка разом з друзями прийшла на пляж розважитись. В якусь хвилину вона вирішила освіжитись у річці, її підтримали друзі. Але, купаючись неподалік від берега, Ілона просто раптом зникла, і саме цей момент ніхто зафіксувати не зміг, адже вона не кричала та не розмахувала руками. Зрозумівши, що з їх подругою трапилася біда, підлітки одразу зателефонували рятувальникам, і розпочались пошуки дівчини.

“Тіло Ілони знайшли на наступний день. Чесно скажу – я працюю у держслужбі з надзвичайних ситуацій вже 14 років, і на моїй практиці це вперше, коли тіло знайшли на другий день. Зазвичай на це йде 3-4 дні. Часто тіло спливає, хтось на Дунаї його може побачити та повідомити нам, ми тоді витягуємо. Стосовно Ілони, то водолази знайшли її на глибині 6 метрів – у ямі, в яку вона впала. Чому тіло не віднесло течією? Тому що її волосся та одяг зачепилися за каміння, яке було в тій ямі“, – розповіла деталі серпневої трагедії інспекторка.

Три роки тому на тому самому місці так само загинула близька подруга інспекторки, Тетяна Кочеткова. Але її тіло водолази шукали тоді довше і знайшли далеко від пляжу.

“Ситуація у Тані була така сама, як в Ілони. Вона купалася у Дунаї разом із сином, йому було 16 років, а їй 35. Відстань між ними була на витягнуту руку. Вони купалися, жінка зробила крок та на очах у сина пішла під воду. Одна секунда, і її не стало…“, – поділилась Наталія.

Варто додати, що буває й так, що потопельника просто не знаходять. Як, наприклад, три роки тому не вдалося знайти тіло хлопця з села Багате, який так само потонув біля стихійного пляжу в Ізмаїлі.

Також ще свіжа у пам’яті читачів історія 17-річного мешканця Рені, який минулого місяця зник під час купання поблизу свого міста. Проте охочих зануритись у досить сумнівної чистоти річкову воду, на жаль, з року в рік менше не стає.

“Багато людей постійно говорять про те, що колись у 90-ті роки минулого століття там (у районі Фортеці) був пляж, і все було добре, ніхто не гинув… Я відповідаю людям наступне: я не знаю, що було з дном річки Дунай у 90-х. Але ця річка не пристосована для купання! По-перше: немає самого документа – паспорта пляжу. І його не можна зробити через природні умови річки Дунай. Ми не змінимо течію ріки згідно з нормами закону – тобто до дозволеної 0,5 метрів за секунду (на сьогодні швидкість течії у місці стихійного пляжу становить 1,2 метрів за секунду). Так само і з глибиною – дозволена глибина для купання від 1,5 до 1,75 м. У річці Дунай вона сягає 6-9 метрів – і це лише та глибина, яку обстежують наші водолази“, – детально пояснила наша співрозмовниця.

Продовжуючи перераховувати причини, пані Наталія розповіла, що у місцях, визначених для купання, там, де розміщені буйки, за нормами, дно повинно бути рівним і щільним – в Дунаї такого немає.

Фахівчиня розповіла, що неодноразово на всі ці пояснення люди надавали “вірні”, на їхню думку, рішення, пропонуючи вирівняти дно та поставити буйки разом із сіткою. Однак інспекторка зазначила: чисто теоретично, якщо це і вдасться зробити, то результат не буде тривалим. Адже у річки є сильна течія, і у ті ж самі сітки буде забиватися сміття, а дно так само буде поступово вимиватися, і людським фактором це не змінити.

Багато хто чув вислів: “Дунай – найбрудніша річка у Європі”. Адже поки вода дійде до Ізмаїла, вона перетинає багато держав, вбираючи в себе сільськогосподарські стоки, відходи тваринного походження та людської діяльності. Окрім цього небезпеку для купання у річці являє собою й звичайний мул, який змивається з поверхні басейну річки. Саме тому колір води в районі Фортеці зазвичай жовто-коричневий. Тож, заходячи освіжитись влітку у водичку Дунаю, плавці, фактично, приймають “ванну з мікробіосміття”, вбираючи через свою шкіру та волосся мільярди бактерій.

Тих, кого не лякає каламутна вода, може насторожити інформація про водокрути, які постійно утворюються в Дунаї, і котрі можна навіть інколи побачити з берега. За словами Наталії Гошкодер, вони зазвичай утворюються над підводними ямами. І варто знати, що швидкість кругового руху у водокруті перевищує швидкість течії річки. Тобто, коли людина потрапляє до такої зони “турбулентності”, її тягне на дно. При цьому сама площа воронки може становити кілька метрів!

“Неодноразово ми чули, що міська влада могла б встановити пост рятувальників на березі, і хай вартують за відпочивальниками спеціальні люди. Але, знову ж таки, теоретично: враховуючи всі природні умови цієї ділянки, врятувати людину спеціаліст зможе лише у тому випадку, якщо людину буде видно над водою, і рятувальники у ту ж мить кинуться на допомогу. А якщо людина вже зникла під водою, то це малоймовірно. Адже, по-перше, щоб занурення під воду для потопельника не позначилося серйозно на здоров’ї та стані мозку, його потрібно встигнути витягнути максимум протягом хвилини. І за цю хвилину рятувальник повинен дістатись місця занурення. Але знайти у такий короткий відрізок часу людину, яка провалилася у прірву, не дозволять велика глибина та каламутність. Чомусь люди просто не задумуються над такими речами…“, – констатувала наша співрозмовниця.

До речі, ще одним підтвердженням того, наскільки мутною є вода у річці, є розповіді водолазів, які займаються пошуком потопельників.

“У Дунаї дуже погана видимість. Наприклад, у Приморському водолази бачать під водою – там є чіткість. А ось про Дунай вони кажуть так: “Ми не бачимо, шукаємо руками”. Зрозумійте, у річці темно, як уночі, і чим глибше – тим темніше. Наші водолази пересуваються дном і мацають все руками. Щоб ви розуміли, коли ми подаємо інформацію про те, що обстежено два чи три кілометри дна, це означає, що водолази стільки проповзли навколішки. І ще один момент: за словами водолазів, людина, яка починає тонути, поки в неї є кисень у крові, – вона розуміє, що відбувається. Її огортає сильний страх смерті. І так, людина, яка тоне, – їй боляче, адже фактично відбувається ядуха (людина задихається). Чи задумуються відпочивальники над цим, коли йдуть плавати у мутний Дунай? Скоріше за все, ні“, – розповіла маловідомі деталі пані Наталія.

Також водолази розповідають, що рельєф дна у цьому місці за останні сім років дуже змінився. Тобто дно активно вимивається, і того рельєфу, що був за радянських часів, уже немає (ось вам ще один аргумент до того, чому не можна створити паспорт офіційного міського пляжу). Окрім цього, урвища, які ведуть до підводних ям, знаходяться близько до берега, але передбачити, де саме вони є, досить складно. Варто зробити лише один зайвий крок, – і людина летить у прірву, не встигнувши навіть набрати повітря в легені та затримати подих.

Прикладом цього може слугувати минулорічна трагедія, яка сталась у Рені. Тоді двоє юнаків вирішили поплавати у Дунаї, і один із них потрапив у підводний водокрут. Один із хлопців встиг крикнути іншим відпочивальникам про біду, але ті подумали, що хлопці жартують. Та коли хлопець знову покликав на допомогу, то чоловіки з берега, один із яких виявився співробітником ДСНС, кинулись на допомогу. Поки вони змогли дістатись місця, один з юнаків пішов під воду. Рятувальник встиг підхопити хлопця, який залишався на воді, та передати його товаришеві. І дорослий чоловік з великим зусиллями зміг випливти з врятованим із виру. Юнака, який пішов під воду, рятувальник ще певний час намагався знайти, пірнаючи під воду, але дістатись дна так і не зміг. Загиблого знайшли водолази на третій день, і його тіло знаходилось на глибині 8 метрів…

Цікавий, але неприємний факт: саме тут, у мікрорайоні Фортеця в Ізмаїлі, на українському боці річки течія швидше, ніж на румунській. А завдяки ерозії утворюються підводні провали, ями. В той же час, з протилежного боку – румунського – наноси утворили пологий схил.

Розповідаючи про профілактичні рейди, пані Наталія зазначає, що дуже часто відпочивальники на міському стихійному пляжі просто не бажають слухати, що їм кажуть. Щобільше, нерідко вони реагують на появу рятувальників та спілкування з ними агресивно.

“Найскладніше спілкуватися з людьми віком від 25 до 40 років, хоча більшість з них виховує дітей та повинна не лише знайомити їх з правилами безпеки, а й показувати все на власному прикладі. З молодими людьми віком від 12 до 18 років також нелегко працювати, адже їхній юнацький максималізм не дозволяє всерйоз сприймати настанови рятувальників. А між тим, лише у минулому році в Ізмаїльському районі потонуло 11 людей. І ще один дуже неприємний момент: бувало таке, що приїжджали водолази на виклик на пляж шукати затонулу людину. А люди поруч купаються! Їм говориш, просиш, щоб відійшли, адже тут потонула людина, її зараз будуть шукати – та відпочивальникам все одно. Або: лежить на березі тіло потопельника, чекаємо, коли приїде спецавто – поруч за декілька метрів розгорнуті рушники, люди відпочивають. Таке відчуття, що у людей просто відсутнє відчуття елементарного остраху“, – розповіла інспекторка.

Сама Наталія Гошкодер вважає, що дієвим рішенням у такій ситуації проти людської безтурботності та місцями елементарної дурості можуть стати штрафи.

“Я сподіваюсь, що на законодавчому рівні колись буде ухвалено рішення про накладення штрафів за купання у непристосованому для цього місці. І це було б дуже круто насправді. Так, нас би ненавиділи, плювали б у наш бік, проклинали. Але я думаю, що тоді дорослі більше контролювали б себе і своїх дітей“, – зазначила співрозмовниця.

Незважаючи на негативну віддачу від людей, яких рятувальники намагаються застерегти від біди, інспектори Ізмаїльського районного управління ГУ ДСНС продовжують проводити рейди на пляжі. Також вони відвідують школи та садочки, де розмовляють з дітлахами. А у гімназії №14 міста Ізмаїл було сформовано групу юних рятувальників, які вже допомагають проводити роз’яснювальну роботу. Але про них розповімо наступного разу.