Чия правда? У Сараті вибухнув великий скандал навколо Алеї Слави

Два тижні тому ініціативна група мешканців Сарати звернулася до нашої редакції з проханням висвітлити події, які відбуваються за зачиненими дверима селищної ради. Що тільки довелося побачити упродовж цього часу! Скандали між депутатами, погрози вдові героя прямо у сесійній залі, здирництво та сльози сімей загиблих героїв. Причиною всіх конфліктів є завищений “цінник” на Алею Слави, адже з тимчасової за 300 тис. грн, запропонованої сім’ям загиблих та погодженої з їхньої сторони, на будівництво виділили вже… 1 млн 317 тис. грн. Хто зацікавлений у зміні кошторису, та в чому була екстрена необхідність завищувати вартість споруди, дізнавалася “Бессарабія INFORM”.

Насамперед ми були приголомшені кількістю людей, що прийшли на зустріч, про яку з нами домовилася місцева активістка. Були присутніми і голови громадських організацій, і сім’ї загиблих героїв, і просто небайдужі мешканці. Проблема набирає обертів, і саме тому саратці звертаються до всіх, до кого тільки в змозі “дотягнутися”, адже, за думкою активістів, їх грабують. Також на підтвердження існування проблеми є декілька скріншотів публікацій в групах соціальних мереж селища.

Про все по порядку. Ця історія триває ще з 2019-го року, коли мешканці Сарати на чолі з тодішнім головою та громадською організацією “Злагода” разом з архітектором в рамках концепції реновації спроєктували план центральної частини селища, враховуючи сучасні потреби та історичну складову планування (зауважимо, саратці неабияк пишаються своєю історією).

Розробляючи проєкт, перед групою стояла складна задача: не порушити архітектурну спадщину, але модернізувати проїзди, враховуючи сьогоденні потреби, зокрема передбачивши парковку, якої конче бракує на центральній вулиці Патріотів, де розташовані адміністрація і центральний універмаг. Через відсутність там навіть узбіччя водії змушені паркувати свої автівки вздовж і без того вузької дороги, що суттєво ускладнює рух. Тож тоді вирішили, що проблему дещо полегшить облаштування стоянки перед міською радою. Варто зазначити, що даний проєкт коштував ініціативній групі багато часу та сил, а селищу – грошей. Були проведені три презентації, опитування двохсот людей, воркшопи, обговорення, робота широко висвітлювалась у пресі.

Перенесемося у 2020 рік. Передвиборча компанія нинішньої голови селища Вікторії Райчевої містить основну ідею – діалог з громадою. Політикиня обіцяє прислухатися до громадськості та діяти в інтересах людей – тим і підкупає мешканців Сарати. Пані Вікторія на початку своєї каденції приймає проєкт реновації за основу та обіцяє будь-який доброустрій “підганяти” під затверджений план. Але війна внесла свої корективи, і реалізація проєкту стала не на часі.

Березень 2024 року. На прохання Вікторії Райчевої депутатка, голова ГО “Українська Бессарабія”, очільниця спільноти сімей загиблих Героїв Анжела Сирбу запрошує делегацію задля презентації можливих варіантів місць вшанування пам’яті загиблих захисників та обговорення їх значення для Сарати. У неї увійшли архітекторка Наталя Головченко, експредставник Міністерства у справах ветеранів України, а сьогодні – заступник голови громадської організації “ВЕТЕРАНС ХАБ ОДЕСА” Микола Сторожук та начальник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк. Тоді пані архітекторка порадила ретельно розглянути місце колишнього відділу статистики, адже локація дуже сподобалася спеціалістці.

В липні голова Саратської селищної ради ініціювала зустріч з сім’ями загиблих героїв, в ході якої визначалося місце спорудження Алеї Слави. Знову ж таки, варто було враховувати й попередній проєкт реновації, саме тому майже одноголосно всі підтримали пропозицію депутатки Анжели Сирбу про те, що, як радила архітекторка Наталя Головченко, Алея Слави має розташовуватись на місці колишньої будівлі статистики (побудова зруйнована майже вщент та не використовується багато років), але оскільки такий проєкт буде коштувати громаді великих грошей, його вирішили будувати по закінченню війни. На думку сімей загиблих героїв, жодна споруда не зможе повернути їм рідних, а гроші, які громада мала витратити на зведення Алеї, можуть допомогти зберегти ще декілька життів на фронті.

“Ми розуміємо, що необхідність будувати Алею Слави обумовлена тим, що про подвиги наших дітей мають пам’ятати ще багато поколінь, але не ціною життів інших дітей. Ці гроші зараз можуть врятувати ще не одного сина, чоловіка, брата… А ми своїх рідненьких й так не забудемо”, – розмірковує Анжела Сирбу.

Разом з цим голова запропонувала зробити ТИМЧАСОВУ Алею Слави біля сільради (на місці тієї самої майбутньої стоянки) та пообіцяла сім’ям, що ця будова буде не дорожча 300 тисяч гривень. На тому і зупинилися. Яке ж було здивування людей, коли згодом вони дізналися, що оговорена Алея Слави коштує тепер 1 млн 317 тисяч та, окрім цього, споруда вже має статус ПОСТІЙНОЇ. Ба більше, на той момент на сесії вже була затверджена сума, а тендер на будівництво оголосили. Варто зазначити, що за виділення коштів проголосували всі депутати, жодного голосу проти не було. Не бажаючи терпіти це свавілля, сім’ї загиблих героїв вирушили на сесію міської ради на чолі з Анжелою Сирбу та головою громадської організації “Злагода” Ольгою Небогою. Але починають відбуватися дивні речі: перед засіданням до пані Анжели, за її словами, підходить один з найманих спеціалістів селищної ради та “тонко натякає”, мовляв: “Ви шукаєте собі ворогів!”. Але це не зупиняє активістку, і вона разом з сім’ями загиблих та іншими ініціативними мешканцями рушає на сесію.

На цьому засіданні була присутньою і кореспондентка “Бессарабії INFORM”. Такої запеклої дискусії не сподівався побачити ніхто. В ході сесії виявилося також, що в матері одного з загиблих героїв вимагали гроші, або, як виправдовували себе працівники селищної ради, зокрема “запропонували купити” футболку з ім’ям її сина на вело-забіг, але найжвавіші суперечки виникли саме навколо теми з Алеєю Слави. Лише два депутати з усього кворуму були категорично проти такої дорогої Алеї, але, що цікаво, саме їх і не було на тому засіданні, де затверджували кошторис.

Справжнім скандалом обернулися питання з приводу вартості споруд, строків їх встановлення та того, чи встигне рада встановити їх до Дня пам’яті Захисників України (29 серпня). Голова запевнила всіх присутніх, що встигнуть (спойлер – не встигли). На інші питання чіткої відповіді ніхто не отримав, адже почалися перепалки та ґвалт.

Також під час сесії той самий працівник, що погрожував пані Анжелі, підійшов до вдови загиблого захисника та запитав, чи запросила вона їх, а, отримавши ствердну відповідь, тихо промовив: “Ініціатива карає”. Після цього активістка Ольга Небога звернулася до голови з питанням: чи допустимим вона вважає таку поведінку в стінах селищної ради? Конфлікт зам’яли, винний покинув залу, а голова і депутати, посилаючись на регламент, продовжили розв’язувати поточні питання.

Покидаючи сесійну залу, жоден з активістів не отримав чіткої відповіді на своє запитання. Але варто зазначити, що після сесії працівник міської ради, який жінкам казав речі, схожі на погрози, вибачився та запевнив, що його неправильно зрозуміли, а також повернули і гроші матері загиблого за футболку. Як і припускала більшість присутніх, до Дня пам’яті своїх рідних сім’ї згадували біля Стіни Пам’яті, організованої селищною радою у 2022 році.

Поглибившись у питання виділення коштів на Алею Слави та відвідавши наступну за цією подією сесію, питань залишилося більше, ніж відповідей, а саме: чому навіть затяті опоненти серед депутатів об’єдналися саме через це питання та підтримали проєкт, знаючи, що рідні тих, в пам’ять кого це роблять, виступають проти? Чи є насправді в декого з депутатів недооформлена частка в будівлі статистики? Для кого робиться Алея Слави, якщо сім’ї загиблих проти її встановлення? Та чи триматиметься влада своїх обіцянок з приводу дотримання концепції реновації? Аби прояснити це, ми зв’язалися з голової Саратської селищної ради Вікторією Райчевою, яка погодилася прокоментувати ситуацію.

– Пані Вікторія, як склалось так, що члени сімей загиблих виступають проти Алеї Слави, на яку вже проведено тендер, та починаються роботи?

– Ну, по-перше: Алея Слави – проєкт селищної ради, а не Райчевої Вікторії, і, якщо депутати ОДНОГОЛОСНО підтримали низку рішень в напрямі цього проєкту, – це вже щось значить. Поганою може бути одна людина, всі поганцями не бувають. По-друге: Ми не можемо зараз узагальнювати та казати про те, що всі сім’ї загиблих проти цієї Алеї Слави. Я проведу Вам аналогію: якщо людина зайде в кімнату із незнайомцями, першим вона почує того, хто спілкується гучніше, але це зовсім не означає, що він висловлює думку всіх присутніх. Зрозумійте, що ідея, проти якої одна людина, а «за» виступає 100 чоловік і ще 400 утримуються – не означає погана ідея. Просто хтось дає свою активну або мовчазну згоду, а хтось дуже голосно виступає проти. Важливо розуміти, що, якщо громада, в якій 16 тисяч мешканців, буде через особисте невдоволення тридцяти закривати будь-які проєкти, дуже скоро всі 16 тисяч нас звинуватять в бездіяльності. Абсолютно для всіх хорошим не будеш ніколи, але ми маємо підтримувати більшість.

– Невдоволення стосується не самої Алеї Слави, а її вартості. Адже активісти вважають, що краще спрямувати ці кошти на допомогу тим, кого ще можна врятувати.

– Станом на сьогодні це невеликі кошти за такий проєкт. Ми можемо відзвітувати за кожну цифру та обґрунтувати цю вартість. Варто розуміти, що це не поквапне рішення, а результат обговорення довгих 9 місяців, за яким стоять безліч комісій, розрахунків та затверджень. Це не економія – робити залізні конструкції та міняти їх кожні 2-3 роки, або ж ще гірше залишати фото наших хлопців в їржавілих рамках. Хіба так можна з героями? З приводу допомоги армії – смію вас завірити, що Саратська селищна рада, як і більшість ТГ, я сподіваюсь, безупинно виділяє кошти саме на цей напрям. Але якщо війна ще не закінчилась, і нам треба допомагати живим – невже ми маємо на абияк зробити пам’ятне місце загиблим? Хіба полеглі герої не заслужили якісних та багатовічних споруд з їхнім зображенням? До того ж, давайте будемо відверті і зауважимо, що проєкт вартує менше 1,5 мільйони, тому ми могли б не проводити тендер, і, якби мали якісь скриті мотиви, можливо, так і вчинили, але намагалися діяти максимально чесно та відкрито.

– Також є питання про місце розташування, адже постійна Алея Слави мала б бути за будівлею колишньої статистики, наскільки мені відомо, а згідно з планом реновації на місці теперішньої Алеї Слави мала б бути парковка.

– По-перше: у Вас трохи викривлені дані. На місці колишньої статистики та ще однієї майже повністю зруйнованої будівлі має бути Парк Перемоги, і в березні до нас приїжджала архітекторка з грандіозним проєктом, який обов’язково буде, але по закінченню війни та коли ми матимемо достатньо коштів у бюджеті, адже це дуже дорогий проєкт. По-друге: невже наші полеглі герої не заслужили, щоб пам’ять про них майоріла на центральній вулиці міста, біля будівлі адміністрації, а не десь на задвірках, ніби ми хочемо сховати їх образи від очей перехожих. Знову ж таки: я маю підписи сімей загиблих, які підтверджують їхню згоду на розташування Алеї саме напроти будівлі адміністрації. По-третє: парковка буде, але з іншої сторони дороги. Навпроти будівлі адміністрації і згідно з проєктом реновації. Бо ми не міняємо його суттєво, а лише переносимо одну стоянку буквально на декілька метрів. Вибачте, шановні, але сьогоденні реалії вносять свої корективи. Не забуваймо, що проєкт реновації створювався ще до повномасштабного вторгнення.

– Чи правда те, що ви та більшість депутатів навмисно відводите проєкт від обговореного раніше місця (мається на увазі будівля статистики), адже у декого з депутатів є частка власності тієї території та плани на комерційну діяльність на цій території?

– Ні, звісно, це неправда. Будівля колишньої статистики – це держмайно, і ми знаходимося в процесі переведення цієї ділянки під комунальну власність, з приводу іншої будівлі – то вона належить громадській організації, яка вже давно там не дислокується, тому в нас є і від них письмова відмова від своєї території. Прибирати та демонтувати ці будівлі ми будемо якомога скоріше, як тільки в нас на руках будуть дозвільні документи, оскільки вони небезпечні. Але це місце призначене для парку Перемоги та буде ним в будь-якому разі. Тому запевняю вас, що ні в мене, ні у кого з депутатів немає жодного корисного умислу відмовлятися від проєкту парку Перемоги, і ми не збираємося цього робити.

– І останнє питання: з приводу обіцянки на 29 серпня відкрити Алею Слави на День Пам’яті. Чому Ви не стримали свого слова?

– В нас був вибір, або швидко і неякісно, або довше, але навіки. Коли був ще найперший проєкт, і ми лише на фото виділили 300 тисяч гривень, ми були певні, що встигнемо. Але потім депутатський корпус вирішив, що треба зробити один раз і бути певними, що нам не соромно дивитися в очі мешканцям за те, яку шану ми віддаємо захисникам. Але я впевнена, що вже дуже скоро буде відкриття. Обіцяю.

Побачивши позицію обох сторін, висновки кожен може робити свої. Від себе зазначаємо, що діалог та обговорення конфліктних ситуацій – показник мудрості та здорового глузду. Кожна людина має право на емоції та своє бачення ситуації, але ким би ми не були: головою громади, депутатом, активістом або звичайним мешканцем, не варто забувати, що кожен з нас – людина. Маємо надію, що влада Сарати знайде в собі сили спілкуватися між собою та розуміти один одного. Адже Сарата – таке гарне селище, і живуть у ньому прекрасні люди.