В Сараті 83-річний охоронець плете унікальні вироби з лози, яку збирає власноруч

Журналісти “Бессарабії INFORM” продовжують свою подорож Бессарабією, аби показати її унікальність та прекрасних людей, що живуть тут. В Сараті нам пощастило познайомитися з 83-річним чоловіком – Брусенським Андрієм Васильовичем, який попри те, що у своєму поважному віці працює охоронцем та має господарство, виробляє унікальні вироби з лози, котру сам й збирає в лісках та посадках. Про своє захоплення старовинним ремеслом чоловік залюбки розповів кореспондентці “Бессарабії INFORM”.

Плетення з лози – один із найдавніших промислів в Україні. Ймовірно, що почалося це ремесло якраз з простеньких тинів, які часто ілюструють в книжках та підручниках для передання образу української оселі. Сучасні віяння ландшафтного та інтер’єрного дизайну все більше звертають до екологічних матеріалів та автентичних рішень, саме тому й сьогодні можна зустріти тин з лози, але здебільшого не навколо приватної оселі, а як оздоблення кафе, ресторанів та зон відпочинку.

Що ж стосується виробів з лози, то найбільш придатною для плетіння є вербова лоза, але, на жаль, ця рослина не дуже поширена в степах Бессарабії. Можливо, саме тому лозоплетіння не має великої популярності в нашій місцевості, адже, щоб плести з жорстких гілок, притаманних нашому регіону, потрібно мати неабиякі майстерність та завзяття. Саме цими якостями володіє наш сьогоднішній герой – Адрій Васильович.

До пенсії чоловік пропрацював головним інженером, завідував сільгосптехнікою колгоспу в рідній Сараті, а от своє ремесло чоловік освоїв вже бувши на пенсії. Оскільки для пана Андрія пенсія – не привід не працювати, він пішов на роботу охоронцем в сільгосп, який мав у своєму хазяйстві ще й виноградники, а сторожі, маючи трохи вільного часу, плели кошики для збору винограду.

Пенсіонер долучився й до цього заняття, і так йому запало в душу це ремесло, що навіть після розформування сільгоспу цього робити не перестав, незважаючи навіть на те, що джерело збуту було втрачено, тож про заробіток і не йшлось.

Згадуючи часи роботи в сільгоспі, чоловік каже, що, не дивлячись на те, що вони з хлопцями плели багато, але все ж більшу частину попиту на кошики з лози закривали працівники лісництв. Багато тоді аграрії потребували таких виробів, а зараз вже інші часи – й таких умільців, як Андрій Васильович, залишилося одиниці.

Кошики пенсіонер плете з пагонів шовковиці та акації, які ростуть у найближчій посадці. Повністю кущі митець не обрізає, а лише проріджує їх, а взагалі збором матеріалу для майбутніх кошиків зазвичай займається восени, коли комах та паразитів меншає. Творець поділився, що знайшов метод укріплення ручок та кошелин в цілому, завдяки чому запевняє: виріб при правильному використанні може послужити не менш як 20 років.

На один кошик в митця йде близько 250 гілочок та 24 години роботи разом зі збором лози, тому чоловік в жодному разі не вбачає у своєму хобі можливості розвитку маленького бізнесу. Плете просто тому, що подобається:

“Ну скільки можна заробити з одного кошика? 200-300 грн? А скільки часу та сил витратити? Ні, то не заробіток, то просто заняття, яке відволікає мене від сьогодення. Але залюбки готовий передати свої навички комусь, хто, також як і я свого часу, запалає пристрастю до лозоплетіння,” – розмірковує пенсіонер.

Хотів би наш співрозмовник онуків та правнуків навчити, але доля розпорядилася інакше – вони з дружиною живуть самі, а рідних в останнє бачив наживо близько 10 років тому, адже донька ще замолоду поїхала до Криму влаштовувати своє життя. Там народила трьох дітей, а ті – вже подарували герою нашої публікації двох правнуків, яких, на жаль, подружжя пенсіонерів може бачити лише на екрані смартфону. До речі, в Криму донька працювала вчителем української мови, а після окупації півострову її відправили на екстрені “курси підвищення кваліфікації” та змусили викладати російську. Така… ще одна понівечена “клятим сусідом” сім’я. Проте віримо, що зусиллями ЗСУ родина Брусенських все ж збереться за одним пишним українським столом.