«Хіба не можна обійтися без цього?» – в.о. голови Болградської РВА прокоментував останнє примусове перейменування вулиць і демонтаж пам’ятника Пушкіну

З 2022 року в Болградському районі розпочато процес перейменування назв географічних об’єктів, об’єктів топоніміки населених пунктів, які пов’язані з державою-агресором чи історією російської імперії та СРСР.  За даними Болградської районної військової адміністрації, згідно з нормами Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Законом України  «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії»,  з того часу рішеннями сесій місцевих рад  у 10 громадах Болградщини було  перейменовано загалом 166 вулиць, 29 провулків, 2 узвози, 8 скверів, 1 парк та один населений пункт.

Здавалося, десь легко, а десь не дуже, і навіть з судовими позовами, як стосовно перейменування села Виноградівка Болградської громади, з цією місією загалом впоралися. Але наприкінці минулого місяця, 26 липня 2024 року, голова Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер підписав розпорядження «Про перейменування об’єктів топонімії у населених пунктах Одеської області», згідно з яким у 8 громадах  Болградського району було перейменовано ще 27 вулиць. А саме: зміні назв підлягають в Арцизькій громаді – 8 вулиць, у Болградській та Городненській громадах – по 6 вулиць та провулків, у Криничненській та Павлівській – по 2 вулиці. У Кубейській, Тарутинській та Бородінській – по 1 вулиці.

 Крім того, вже на другий день, 27 липня 2024 року, було оприлюднено ще одне розпорядження  очільника Одеської ОВА «Про демонтаж (вилучення) з публічного простору пам’ятників, пам’ятних знаків, їх окремих елементів, що містять символіку російської імперської політики в Одеській області». Відповідно до цих документів, зокрема, в Болградському районі, повинні демонтувати шість пам’ятників: Олександру Пушкіну (місто Болград); на місці, де проходив огляд російських військ на честь переправи через Дунай в період російсько-турецьких війн (Болград, південно-східна околиця); на честь переправи через Дунай російської армії в період російсько-турецьких війн (Болградська ТГ, автошлях Болград – Ізмаїл, 1,0 км на південь від південної околиці міста Болград); Максиму Горькому (селище Бородіне); Зої Космодем’янської (селище Тарутине); Івану Мічуріну (село Долинівка, Павлівська громада).

 Обидва документи викликали неоднозначну реакцію серед громадськості, принаймні у соціальних мережах. На просторах Інтернету з’явився вже знайомий потік коментарів в дусі «Більше нікуди бюджетні кошти витрачати?», «І що – одразу краще заживемо?» тощо. Кореспондентка «Бессарабії  INFORM» переадресувала ці питання тимчасово виконуючому обов’язки голови Болградської РВА Валерію Єребакану та дізналася про стан процесів деколонізації в Болградському районі з урахуванням останніх змін до чинного законодавства.

– Валерію Георгійовичу, як відомо, у перші кампанії декомунізації, а потім дерусифікації та деколонізації держава надавала можливість населенню самим визначитися з тим, як перейменовувати об’єкти топоніміки та на честь кого й чого. А наразі зробила це без обліку думок громадян…

– Скажу так. На проведення процесу перейменування географічних назв та назв об’єктів топоніміки законом відводилося чимало часу. Якісь громади впоралися вчасно, інші частково, треті не обійшлися без судових тяжб, що досі тривають, а четверті так й не змогли визначитися. Тому, вважаю, й виникли нещодавні розпорядження голови Одеської ОВА з остаточними варіантами перейменування тих об’єктів, що досі не були перейменовані.

– А комісія при Одеській обласній військовій адміністрації, яка займалася цим питанням, брала до уваги пропозиції з боку, наприклад, міських чи селищних рад або райдержадміністрацій?

 –  Для перейменування були  використані імена наших Героїв-воїнів, які віддали життя за Україну у новітній російсько-українській війні; українців, які відстоювали незалежність України у різні часи нашої історії, або були відомими науковцями, митцями та освітянами. Так, на прохання ОВА, райдержадміністрації області надавали свої рекомендації. Ми також зібрали та направили в область інформацію про захисників-уродженців Болградщини, що загинули, а також про особистостей, що зробили внесок у розвиток нашого району, країни в цілому. Але, повторюсь, остаточне рішення приймала спеціальна комісія при Одеській обласній державній (військовій) адміністрації.

 –  Таким чином, згідно з розпорядженням Олега Кіпера, наприклад, вулиця Першотравнева в Болграді була перейменована на вулицю імені загиблого Героя України Дмитра Гранчара, уродженця Кавказа та мешканця села Павлівка Болградського району. Зрозуміло, що ця особистість заслуговує на те, щоб бути увічненою в назві вулиці, але чому саме в Болграді, де його майже ніхто не знає?

 – На це питання ми маємо відповідь з обласної комісії про перейменування. Дмитра Гранчара відзначено найвищою державною нагородою, він – мешканець Бессарабії, він – бессарабський болгарин. А значить його ім’я достойно того, щоб їм назвати одну з вулиць неофіційної столиці бессарабських болгар – Болграда. До того ж, як відзначили в обласній комісії з перейменування, в тому, щоб назвати вулиці Болграда іменами інших захисників – мешканців міста, закон про дерусифікацію Болградську міську раду не обмежує.

 – Чи означає це, що у зв’язку з останніми розпорядженнями Одеської ОВА, громадам знову доведеться шукати та спрямовувати бюджетні кошти на виготовлення нових табличок з новими назвами, а також – на демонтаж зазначених в переліку пам’ятників?

 – Так, голови громад зобов’язані забезпечити здійснення заходів, пов’язаних із перейменуванням об’єктів топонімії та вилучення з простору зазначених пам’ятників. Але чітких термінів не вказано. І це зрозуміло. Адже, враховуючи правовий режим воєнного стану та відповідне навантаження на місцеві бюджети, нам необхідно виважено підійти до вжиття необхідних заходів, зокрема заміну табличок назв об’єктів топонімії, та здійснювати їх за рахунок залучених коштів меценатів, бізнесу тощо. Тобто сьогодні першочергові витрати бюджетів йдуть на захист нашої держави, нашого населення, під якими мається на увазі підтримка ЗСУ, а також облаштування захисних споруд. Це першочергове. Тому для виконання вимог розпорядження й рекомендовано залучати небайдужих людей, представників бізнесу серед населення. Адже ми усі разом повинні творити нову історію України. Тобто не тільки критикувати, а й долучатися, робити свій внесок.

 – Невже саме зараз, коли в країні йде війна, й, як Ви самі зазначили, кошти потрібно в першу чергу спрямовувати на захист? Це одне з найпоширеніших питань, що ставлять в соціальних мережах люди.

 – Ми не можемо зупинити час. Саме зараз, і навіть під час війни і пишеться нова історія України. А щоб її написати, нам треба залишити минуле в минулому, потрібно йти в ногу з часом, змінюватися і розуміти, що в майбутньому наші діти повинні правильно розуміти, що відбувається сьогодні, та що відбувалося раніше. Ви самі знаєте, як нам доносили інформацію стосовно тієї ж Другої світової війни та стосовно взагалі всієї радянської ідеології, яка формувалася тоді в кожній особистості. А з початком повномасштабного вторгнення росії на територію України закономірним стало питання: чому ми повинні продовжувати поважати мову агресора чи залишати у спадок пам’ятки, що нагадують про них? Щоб цього не сталося, й з’явилися закони – спочатку по декомунізацію, а потім про дерусифікацію та деколонізацію.

– А що Ви відповісте на інше найпоширеніше запитання населення: «А що ми відразу гарно заживимо, якщо перейменуємо вулиці або демонтуємо якісь пам’ятники?»?

 – Спробую провести паралель. Дивіться, зараз ми знаходимось в кімнаті, де є багато світлих кольорів, на стінах ви бачите прапори деяких українських військових підрозділів – наших захисників. Якщо зараз ми пофарбуємо цю кімнату, її стіни, наприклад, в червоні кольори, а прапори змінемо на чорні – з черепами або свастикою, я вважаю, що спілкування наше з вами не зміниться. А ось атмосфера – точно. Адже те, що нас навколо оточує, це безумовно впливає на наш настрій, на наше бачення світу, на наше прагнення щось змінити… Ну неможливо заробити мільйон, не заробивши перші 10 гривень. Тобто неможливо змінити щось на краще, як того бажає кожен, не зробивши в цьому напрямку перший крок. Якщо ми будемо бачити кінцеву мету, себе через півсотні років,  знати, як ми до цього прийдемо, нам потрібно зробити перший крок. Як його зробити? У всіх це відбувається по-різному. Хтось робить його, не вагаючись, рішуче, других потрібно впевнити, донести інформацію, а третіх штовхнути. Так ось у випадку з перейменуванням держава якраз й штовхає органи місцевого самоврядування, населення на зміни, які дійсно потрібно зробити саме зараз. Тому що надалі ми ставимо в пріоритет нашу незалежність, нашу мову, розвиток – дуже багато цілей у нас є в майбутньому. І одна з головних – йти іншими кроками, в іншому напрямку, щоб наші діти не стикалися потім з тим, з чим ми наразі стикаємося зараз. Адже саме війна продемонструвала – те, що ми до неї вважали  другорядним, стало найціннішим, що потрібно берегти. Наостанок хочу звернутись до кожного громадянина Болградського району: перейменування об’єктів топоніміки  потрібно для того, щоб прославляти нашу історію, наших героїв та видатних особистостей! Люди мають знати імена тих, хто захищав та прославляв  нашу країну! Тому прошу з розумінням віднестися до процесу перейменування об’єктів топоніміки району.