Цілителі людських тіл та душ: про медичну родину Білгород-Дністровської міської багатопрофільної лікарні

Сьогодні в Україні відзначають День медичного працівника – тих, хто пов’язав своє життя зі служінням людям. Напередодні свята кореспондентка “Бессарабії INFORM” відвідала Білгород-Дністровську міську багатопрофільну лікарню, де поспілкувалася із генеральним директором закладу Віталієм Жнякіним та головною медичною сестрою Людмилою Мартинів. Про виклики професії, зміни вимог, родинні відносини та запоруку єдності колективу – читайте у нашому матеріалі.

Людмила Тимофіївна Мартинів працює у Білгород-Дністровській міській лікарні з 1982 року. Жінка прийшла до медзакладу одразу після закінчення медичного училища. Ось вже 32 роки пані Людмила – головна медична сестра у лікарні. За цей час на її очах змінювалися покоління лікарів.

“У нас в лікарні працювали цілими династіями: сім’я Бероті, у якій мама працювала лаборантом, тато – хірургом, наразі їхній син, невістка та онука стали членами нашого колективу. Логінови, Дюльгер, Фаутови, Дабіжа – це сім’ї, у яких медичне ремесло передавалося з покоління в покоління. Зараз у нас в колективі працюють два Заслужених лікарі України та один кандидат медичних наук”.

За словами нашої співрозмовниці, у лікарні завжди відбувалися різноманітні заходи, які згуртовували колектив. На жаль, епідемія ковіду та повномасштабна війна звузили можливості працівників спілкуватися поза роботою.

“Раніше у нас була традиція посвяти у професію. Це був урочистий захід, під час якого молоді лікарі читали клятву. Досвічені та старші колеги говорили їм напутні слова. Кожного року ми влаштовували конкурс на звання “кращої медсестри”. Кожне відділення обирало свою учасницю, які брали участь у конкурсах художньої самодіяльності, оцінювали їх кулінарні здібності, хто що вмів.  На жаль, із початком епідемії ковіду, а зараз і через повномасштабну війну, ми відмовилися від проведення таких заходів. Але День медичного працівника ми відзначаємо щорічно”.

З плином часу змінилися не тільки колектив та традиції, а й умови праці, розповіла Людмила Тимофіївна. Медицина розвивається і вимагає розвитку від тих, хто обрав цей фах за покликом серця.

“Коли я починала працювати, все було багаторазового використання. До третьої години дня треба було виконувати призначення лікаря, а потім необхідно було перечистити цілу купу шприців від крові, адже наступного дня їх треба було знову використовувати. Зараз багато паперової роботи. Час йде, і змінюються умови праці. До медпрацівників побільшало вимог”.

Маючи за плечима багаторічний досвід, пані Людмила зазначила і про збільшення навантаження на всіх, без виключення, медпрацівників. В той час, як пацієнтів, котрі звертаються по допомогу у лікарню, стає більше, і стан їх більш важкий.

“За посадовою інструкцією у мої обов’язки входить: підбір і розстановка кадрів, контроль за дотриманням санітарно-епідеміологічного режиму, контроль за виконанням усіх наказів. Я контролюю, чи правильно вписані медикаменти, списання наркотичних препаратів, як ведеться облік документації у відділенні, і організаційні питання. З кожним роком кількість вимог збільшується. І це стосується всіх медпрацівників: і лікарів, і середнього та молодшого персоналу. У Національної служби здоров’я, з якою наша лікарня підписала 22 пакети, дуже високі вимоги: і до оснащення, і до виконання”.

Дуже багато залежить від контакту медичної сестри та лікаря: між ними повинні панувати довіра та взаємоповага. Від того, наскільки чітко медсестра виконає призначення лікаря, залежить життя пацієнта. Як підкреслила пані Людмила, молодим лікарям, які тільки-но приходять працювати до закладу, допомагають більш досвічені медсестри, які можуть обережно та делікатно підказати певні тонкощі. Крім того, середній персонал в силу тіснішого контакту з хворими, може дізнатися та розповісти лікарю те, про що було незручно сказати пацієнту.

“Медсестри, які довго працюють з лікарями,  як то кажуть, на льоту. У стаціонарі, як і у поліклінічному відділенні, медсестра працює у тандемі з лікарем. Вони “прикипають” один до одного. Лікар може звикнути до однієї медсестри, і з іншою він вже працювати не буде, адже його мають розуміти з пів слова. Наприклад, у відділенні працює 8-10 сестер, і завідувач вже знає, хто з них на що здатна, і який вид роботи можна їй доручити. В операційному блоці, звичайно, чітко підібрані медсестри. Там має бути високий рівень професіоналізму. Операційна сестра повинна знати хід операції. Ті, хто у нас працює довго, знають, який інструмент лікар любить на яку операцію. Так було завжди. Якщо медсестра довго працює, то вона добре знає лікаря, який почувається поряд більш впевнено”.

Також Людмила Тимофіївна поділилася з нами своїм баченням того, яким має бути медичний працівник.

“Насамперед медпрацівник має бути професіоналом та бути милосердним – це основні якості. І звичайно, треба бути чесною людиною. Якщо одного разу спробуєш обманути – це стає звичкою і «вбиває» медпрацівника. Наприклад, у листку лікарських призначень забули щось зробити і починають брехати, а це може спричинити серйозні наслідки”.

Як розповіла пані Людмила, нинішня тенденція серед суспільства не тішить – люди стали звертатися до лікарів “в останню хвилину”, тому відбір молодих фахівців, які приходять до лікарні, дуже ретельний і прискіпливий. Медики “живуть” роботою.

“Я свій колектив люблю. Не знаю, як вони мене (сміється – ред.). Я хочу йти на роботу. Я навіть у відпустку йду на 15 днів, адже мені стає далі млосно. Мене постійно турбують думки, чи все зроблено, як зроблено. Вдома теж живу роботою. У нас як: кинули клич, і ми на місці у будь-який час. Це життя. Робота медпрацівника зараз вкрай тяжка та виснажлива. Доводиться нелегко. Але якщо хочеш залишитися у цій професії – треба працювати та вдосконалюватися”, – резюмувала Людмила Тимофіївна.

Всіляко підтримує, поважає та цінує свій колектив генеральний директор, наймолодший за всю історію медзакладу – Жнякін Віталій Володимирович. Лікар очолив заклад три роки тому і відтоді намагається бути ближчим до кожного підлеглого.

“Ми є великою родиною, яка збирається і у моменти радості, і у складні часи. Яскравим прикладом цього є ніч першого липня 2022 року, коли селище Сергіївка було атаковано ворожими ракетами. Наш персонал зібрався у лікарні, і ми всі, як злагоджений механізм, надавали постраждалим допомогу: це були і лікарі, і медсестри, і санітарочки – всі об’єдналися заради порятунку людських життів. Очолювати цей колектив – велика відповідальність. В першу чергу саме відповідальність, тому що наш колектив великий, він налічує понад 540 людей. Спочатку було дуже хвилююче, але зараз поступово стає легше: є порозуміння і взаємодопомога  серед персоналу. Я працюю у лікарні з 2006 року. Знаю сім’ї багатьох з працівників. Під час зустрічі з підлеглими я намагаюся спитати про родину, дітей, поцікавитися про стан справ у людини. Праця працею, але у такий важкий час необхідно приділяти один одному увагу”.

Не буде перебільшенням згадка про те, що Віталія Жнякіна як лікаря-травматолога знає більшість городян. Його призначення на посаду генерального директора міської лікарні збентежило багатьох, адже вміння поєднати менеджерську посаду та роботу в операційній – завдання не з легких. Очільник розповів, завдяки чому це вдається зробити.

“Дуже хочеться, щоб у добі було не 24 години, а хоча б 30 (сміється – ред.). Приходжу на годину раніше на роботу, а тут о пів на восьму вже стоїть черга. Дуже багато пенсіонерів, яким треба приділити увагу. Важливу роль відіграє організація роботи, а також допомога заступників. Без замів одній людині нічого не зробити. У мене є два найкращих медичних директори, це Лавришина Ірина Миколаївна та Мойсеєва Тетяна Михайлівна, є завгосп Віктор Сергійович, який знає, де що лежить, є Людмила Тимофіївна, яка знає, що відбувається у відділеннях, секретарі мої. Це командна робота, вони всі мені допомагають, і від цього працювати тільки легше”.

Нещодавно Білгород-Дністровщина вкотре була атакована ворожим снарядом. Як розповів Віталій Володимирович, вночі на його телефон стали надходити повідомлення від персоналу про готовність виїжджати до медзакладу.

“Запорука гарних відносин у колективі – це у першу чергу виховання. Це родинні відносини, які переносяться у колектив. Ти не можеш вдома бути однією людиною, а на роботі іншою. Медики, які служать людям, дарують пацієнтам тепло своєю щоденною працею, роблять все для того, аби хворий якнайскоріше одужав. Радість приносять зустрічі з колишніми пацієнтами у місті та спілкування з ними. Це дуже важливо”.

Як розповів Віталій Володимирович, деякі лікарі медзакладу наразі захищають Україну від ворожої навали: вони змінили білі халати на пікселі і надають допомогу на лінії бойового зіткнення. За період повномасштабного вторгнення у лікарні з’явилося реабілітаційне відділення, яке приймає, зокрема, і військовослужбовців.

“Ми потрохи насичуємо лікарню обладнанням та розвиваємо ті напрямки, які дозволять нашим мешканцям та гостям міста жити активно та отримувати необхідний спектр послуг. Два роки як у нас функціонує реабілітаційне відділення. Ми даємо можливість максимально швидко відновитися хворим після травм або перенесених захворювань. У планах – отримати ангіограф “Philips”. Це обладнання дасть можливість хворим з інфарктами одразу отримати якісну допомогу, а не чекати транспортування до Одеси.

Постійна взаємодія з людьми виснажує будь-кого, а лікарів, які кожного дня вислуховують хворих та допомагають їм, – тим паче. Тож ми поцікавилися у Віталія Володимировича, що надихає його.

“Мене надихає операційна. Як у церкві вівтар, для мене операційна – це місце, де я відпочиваю, де я набираюся енергії. Так, я виходжу з операційної втомленим, але я задоволений цією втомою. І звичайно, мене надихає моя родина”.

Давньогрецький філософ Сократ колись сказав: “Усі професії – від людей, і тільки три – від Бога: педагог, суддя і лікар”. На думку Віталія Володимировича, лікарів можна порівнювати не тільки з вчителями, а й із священнослужителями.

“Лікар – це одна з найважливіших професій, на рівні з вчителями та священнослужителями, адже ми працюємо з людьми, з їхніми душами – це служіння і відданість людству. Люди звертаються з різних питань, і треба за можливості надати допомогу ділом, але обов’язково підтримати того, хто цього потребує”.

Бессарабія INFORM вітає усіх медичних працівників з професійним святом та зичить здоров’я, наснаги, сімейного благополуччя та добробуту. Нехай ваша праця буде завжди гідно оцінена!