Заказники загальнодержавного значення «Озеро Кагул» та «Озеро Картал»: статус «застряг» у 2020 році, а заповідні території фактично ніяк не охороняються

Ще у 2019 році на території тодішнього Ренійського району (а з 2020 року – на території Ренійської громади) Указом Президента України було створено нові об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) нашої країни – заказники загальнодержавного значення «Озеро Кагул» та «Озеро Картал». Через деякий час виникла ідея створити в Придунав’ї ще масштабніший об’єкт ПЗФ – регіональний ландшафтний парк «Ялпуг-Кугурлуй».

На той момент цей проєкт стривожив місцеву громадськість: якби до двох вищезгаданих заказників додався ландшафтний парк «Ялпуг-Кугурлуй», то «концентрація» заповідних земель у маленькій Ренійській громаді стала б просто величезною. Не дивно, що така перспектива викликала у громадян багато питань. Зокрема люди побоювалися, що всілякі обмеження, пов’язані з охороною об’єктів ПЗФ, утискатимуть права та соціально-економічні інтереси місцевого населення та негативно вплинуть на традиційні для Бессарабії види господарської діяльності.

Однак, як показала практика останніх років, сьогодні набагато актуальнішою проблемою є не розширення заповідних територій, а реальна охорона вже існуючих об’єктів ПЗФ. На жаль, у цьому сенсі заказники «Озеро Кагул» та «Озеро Картал» можуть бути сумним прикладом того, як державні, регіональні та місцеві органи влади просто забули про необхідність фактичного забезпечення заповідного режиму там, де він формально гарантується законом. Як і чому таке відбувається? Пошуком відповіді на це питання зайнявся власний кореспондент «Бессарабії INFORM» у місті Рені.

Спочатку відзначимо, що автор цих рядків особисто вивчив кілька кілометрів південно-західного узбережжя озера Кагул і на власні очі побачив нинішній стан заказника. Навіть звичайний візуальний огляд виявив очевидні ознаки, що підтверджують: реального дотримання заповідного режиму на озері та прилеглих до нього територіях не було й немає. Насамперед озеро Кагул, як і багато інших водойм Придунайського краю, протягом багатьох років страждає від пожеж, які регулярно охоплюють величезні площі сухого очерету та іншої рослинності. Ці пожежі залишаються головним лихом водно-болотних угідь усієї Бессарабії: вогонь знищує на своєму шляху все живе, після чого екосистема, що постраждала, довго відновлюється. Звісно, за таких умов говорити про фактичний захист об’єктів ПЗФ із боку держави просто безглуздо.

Ще раз наголосимо: пожежі на водно-болотних угіддях, у тому числі й заповідних, є не поодинокими випадками, а масовим явищем. Наприклад, можна нагадати про сумну долю ландшафтного заказника місцевого значення «Лунг», більш відомого як Старонекрасівські плавні (заказник було створено у 2001-2004 роках рішеннями Одеської обласної ради). На початку 2020 року Старонекрасівські плавні пережили одну з найстрашніших екологічних катастроф у своїй історії. Тут виникла пожежа, яка знищила величезні простори очеретяних заростей, перетворивши заповідні землі на обвуглену пустелю. В Інтернеті можна знайти страшні фотографії цієї події, що красномовно дають уявлення про масштаб лиха. Таким чином існування заказника «Лунг» як таке абсолютно себе дискредитувало. По суті, в аналогічній ситуації знаходяться й заказники «Озеро Кагул» та «Озеро Картал»: державний статус заповідних об’єктів практично ніяк не захищає їх ні від екологічних проблем, ні від незаконних дій людини…

Тим не менш, чиновники, які відповідають за природоохоронну діяльність, абсолютно формально ставляться до фактичного дотримання режиму ПЗФ, у тому числі на території Ренійської громади. Відповідаючи на усний запит одного з депутатів Ренійської міської ради, директор Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної військової адміністрації Ірина Шатохіна заявила, що охоронні зобов’язання щодо заказників «Озеро Кагул» та «Озеро Картал» покладено на орган місцевого самоврядування, тобто ж на ту саму міськраду. Але яким чином вона спроможна організувати реальну охорону заповідних територій?

«Міська рада має право або підписати відповідний договір із приватною структурою, або забезпечувати охорону заказників власними силами. Механізм охорони вказаний у конкретних нормативно-правових документах, що регулюють статус об’єктів ПЗФ, а саме в Положенні про заказники «Озеро Кагул» та «Озеро Картал». Якщо ж, наприклад, місцева громадськість вважає, що за фактом охорона заповідних територій є недостатньою або взагалі не забезпечується, то можна направити офіційний запит до нашого департаменту. Зокрема такий запит може направити будь-який депутат чи група депутатів міськради. Ми також готові розглянути звернення громадських екологічних організацій і так далі. А потім, у свою чергу, наш департамент матиме право направити власний запит на адресу керівництва Ренійської територіальної громади та застосувати інші заходи нагляду за ситуацією з охороною заказників. Проте нам потрібна конкретна нагода для розгляду ситуації та застосування таких заходів», – розповіла Ірина Шатохіна.

Таким чином, напрошується висновок про те, що чиновники обласного рівня дуже погано уявляють фактичну ситуацію з дотриманням природоохоронного режиму на озерах Кагул і Картал. Справа в тому, що автор цих рядків давно опікується темою заказників у Ренійській громаді: ще 2021 року мені вдалося поговорити з чиновниками Департаменту природно-заповідного фонду Міністерства захисту навколишнього середовища України. Під час телефонної розмови мене цікавило те саме питання: хто і яким чином повинен забезпечити реальну охорону заказників державного значення?

Як з’ясувалося, статус заказників не передбачає створення адміністрації цих об’єктів. Адміністрація створюється лише у національних парках, заповідниках та регіональних ландшафтних парках. А заказники – це лише територія, яка має статус природно-заповідного фонду державного значення. Єдиний спосіб дотримання цього статусу – виконання охоронних зобов’язань, які зазвичай бере на себе той чи інший орган місцевої влади. Крім того, режим території, що охороняється, регулюється Положенням, затвердженим міністерством.

І ось тут якраз – найцікавіший момент. Станом на 2020 рік охорону заказника «Озеро Кагул» мала здійснювати Ренійська райдержадміністрація, а охорону заказника «Озеро Картал» – знову ж таки Ренійська РДА та Орловська сільська рада. Але оскільки у другій половині 2020 року в Україні вже відбулася адміністративно-територіальна реформа (реформа децентралізації влади), то багато районів та місцевих рад було ліквідовано та реорганізовано. Відповідно мали змінитись і органи влади, які здійснюють охоронні зобов’язання щодо об’єктів ПЗФ. Стосовно заказників у Ренійській ТГ ці зобов’язання треба було оформити на Ізмаїльську райдержадміністрацію з ініціативи Одеської облдержадміністрації.

Що ж ми маємо на сьогодні? Як повідомив заступник директора Департаменту природно-заповідного фонду, начальник відділу організації діяльності та управління установами природно-заповідного фонду Міністерства захисту навколишнього середовища України Сергій Матвєєв, з 2020 року в ситуації з заказниками «Озеро Кагул» та «Озеро Картал» взагалі нічого не змінилося!

«З точки зору закону, за останні роки не відбулося жодних змін: як і раніше, охорону об’єктів ПЗФ має забезпечувати землекористувач. Однак, наприклад, у нормативних документах досі зазначено, що заказник «Озеро Картал» знаходиться під охороною Ренійської районної державної адміністрації та Орлівської сільської ради, які вже давно не існують як органи влади. Вирішити це питання можна лише в один спосіб – внести відповідні зміни до Положення про заказники. Але спочатку до нашого міністерства має надійти ініціатива від Одеської обласної військової адміністрації, – сказав Сергій Ростиславович. – Проте з 2020 року і дотепер до нас не надходили подібні ініціативи. До міністерства ніхто не звертався з цього приводу – ані обласна влада, ані Ізмаїльська райдержадміністрація, ані Ренійська міськрада. Відповідно, зміни до Положення про заказники «Озеро Кагул» та «Озеро Картал» досі не внесено».

За словами Сергія Матвєєва, аматорське рибальство не заборонено на об’єктах ПЗФ. Необхідно враховувати лише, що з 30 січня 2024 року набули чинності нові Правила любительського та спортивного рибальства, які, зрозуміло, передбачають цілу низку певних обмежень для рибалок. Таким чином, статус об’єкта природно-заповідного фонду сам собою не означає повну заборону любительського рибальства.

Сергій Ростиславович додав, що навіть у такій ситуації, коли охоронні зобов’язання щодо заказників фактично не діють, держава не знімає з себе відповідальності за дотримання заповідного режиму. І якщо йдеться про захист об’єктів ПЗФ, то в межах своїх повноважень тут повинні діяти Державна екологічна інспекція, рибоохоронна інспекція, поліція та інші державні та правоохоронні органи. Вони не лише можуть, а й зобов’язані боротися з браконьєрством, незаконною вирубкою лісу, забрудненням довкілля та іншими порушеннями екологічного законодавства.