Як довго житиме Керченський міст

0 коментарів 30726 переглядів

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Питання підриву моста, який поєднує материкову частину росії з Українським Кримом, стоїть на часі давно (з тієї хвилини як його незаконно збудували). Питання загострилося після того, як росія напала на нашу державу, і Кримський (точніше Керченський місті) став надійним джерелом постачання з материкової частини росії на тимчасово окуповані території військового спорядження, людей та матеріально-технічної бази для ведення військових дій.


Вперше міст успішно був атакований Українськими спеціальними силами 8 жовтня 2022 року за допомогою вантажівки, яка була начинена 21 тонною вибухівки (у тротиловому еквіваленті). Тоді було обвалено близько 250 метрів шосейного полотна та згоріло сім цистерн вантажного поїзда. Рух мостом було зупинене, але, на жаль, не на довго – увечері того ж дня і автомобільне, і залізничне сполучення ворогам вдалося частково відновити. Ремонт мосту розпочався одразу, і вже навесні 2023 року рух легкових автомобілів та поїздів було відновлено повністю. Хоча це не зовсім так – проїзд вантажних автомобілів заборонено, рух потягів йде не повним складом – вагони протягують по мосту частинами.

Минулого року була друга вдала спроба підірвати Керченській міст – у ніч з 16 на 17 липня (цього разу його атакували з води) – було пошкоджено одну секцію (місцеві джерела писали про два потужні вибухи). Емоції більшості українців щодо того, що міст треба підірвати сьогодні, зараз, один раз і на все життя, зрозумілі. Бажання є, а можливості? Керченський міст сьогодні найбільш захищена споруда, яку охороняють не гірше, ніж бункери головного російського маніяка. А тому здійснити це надскладне завдання. Якщо перший раз це була повна несподіванка для загарбників, які навіть подумати не могли, що таке може статися: після цього було суттєво підвищено заходи безпеки. Вдруге удар був з води – Україна вперше продемонструвала, що у неї є чим підійти до важливого об’єкту з моря. Після цього і цей напрямок був підсилений з точки зору охорони: там побудували комбінований захисний бар’єр.

Перед тим, як здійснити третю (сподіваюся, останню) спробу відправити міст на дно, треба дуже ретельно готуватися. Четвертої спроби може й не бути. Десятки, якщо не сотні «диванних генералів» (головне завдання яких поливати владу брудом, з будь-якого приводу чи без нього) хронічно галасують, що військові нічого не роблять, і тільки вони знають, як слід провести операцію. Звісно, що ці «вояки» настільки ж далекі від життя, як Земля від Сонця.

«Однією з пріоритетних цілей для ураження для Сил оборони України залишається Кримський міст, що сполучив тимчасово окупований український півострів з Росією. Знищення цієї споруди має не лише символічне значення, а й суттєво вдарить по ворожій логістиці. Міст посилено охороняється і захищається. Але всі над цим працюють»,начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов в інтерв’ю Tagesschau (Німеччина).

На відміну від Буданова, ми можемо дозволити собі робити будь-які припущення щодо термінів, кількості і якості зброї, яка для цього необхідна.

Для початку відповідь на просте питання: якщо наші «пташки» якимось чином долітають до НПЗ ворога на відстань 1300 – 1800 км від нашого кордону, то чи можуть вони потрапити у Крим (якщо відстань від передової до Керченського мосту складає 250 км). Чого ж не б’ємо? У нас є щось таке, про що голосно не говорять і у відкритих джерелах не пишуть? «Справжніх патріотів» це дуже обурює: їм не доповідають, їх не інформують, їхньою думкою не цікавиться. Звісно (і я про це вже писав) всім нам хочеться знати, що у нас є таке, чим ми можемо серйозно загрожувати ворогам. Нам про це не говорять, і це цілком зрозуміло. Але, на підставі аналізу подій останніх 3 місяців (підриви НПЗ, враження флоту, певні успіхи у Криму: з повітря, вода, суша), ми можемо говорити, що у нас є чим вдарити по Керченському мосту так, щоб він на кілька місяців перестав функціонувати, а то й взагалі забути, що він існував.

То, чому ж не підриваємо?

Той самий пан Буданов кілька тижнів тому сказав: прийде час, і відповідь побачить весь світ: кожній події свій час, треба його лише дочекатися. На що коментатори «всепропало» відреагували емоційно. А ми давайте розберемося – чому наші насправді мовчать? Можливо, в першу чергу тому, що думають про наслідки, чим це обернеться для громадського населення. Реакцію ворога на наші успішні атаки по НПЗ відчули на собі пересічні громадяни – ворог карколомно нищить громадську інфраструктуру (теплові та електростанції). Зараз, коли тепло, ми це не відчули, хоча проблеми з електрикою є, а от що буде наступної зими, коли не буде чим опалювати сотні тисяч квартир?

«То, що ж нам тепер і ворога не бити», – волають «справжні українці». Скажу як «не справжній українець» (у їхньому розумінні): а думати не намагалися? Особливо зараз, коли у нас проблема із боєприпасами для ППО!

Чи «справжні українці» не знають, що звір, коли його заганяють у пастку, стає занадто небезпечним, і навіть маленьке звіреня готове у мить агонії нападати на велику тварину, і навіть вбивати її.

У когось не вистачає мізків зрозуміти, що рознести на друзки Керченський міст у нас поки що немає чим (зробити у ньому дірки, мабуть, ми готові), але чим така атака може обернутися для цивільного населення? Лютуючи, ворог (він і так нас дістає) стане як той маленький звірок, який може розірвати звіря, і тоді ми тільки нашкодимо самім собі. Інша справа здійснювати таку атаку, коли ми матимемо відповідні ресурси щодо ураження мосту (раз і назавжди), коли ми зможемо щільно прикрити небо, от тоді і час прощання з Керченським мостом прийде.

Я переконаний, що як тільки ми почуємо, що наші атакували міст, то це означатиме: «У нас є чим боронити небо».

А поки є ще питання на яке немає відповіді – Чонгарські мости (автомобільний та залізничний). «Чонгар – найближчий шлях із Криму до Мелітополя. У перші дні вторгнення російська армія використала стратегічно важливий Чонгарський міст для швидкого просування з анексованого Криму до Херсонської та Запорізької областей». Чому мости не злетіли у повітря, хоча були заміновані? Як так вийшло і хто винен?

Вперше (автомобільний) міст було атаковано 22 червня, 23 року. Росія повідомила: «Чонгарський міст був атакований наданими Україні західними ракетами. Ніхто не постраждав. Міст отримав пошкодження, рух по ньому зупиняли та перенаправляли іншим маршрутом – через «Армянськ» і «Перекоп».

Чому ці мости залишають «живими», і їх навіть не намагаються рознести так, аби забути про них як про Антонівський у Херсоні? На відміну від Керченського, ці не такі міцні, їм вже кілька десятків років (після останньої реконструкції), це по-перше; по-друге, вони не настільки охороняються як Керченський, а значення мають не менше. Все озброєння, яке привозять з росії на півострів, транспортується залізницею у бік Мелітополя саме через цей міст.

Так само не знаходжу відповідь на питання: чому «живі» ще два сухопутних шляхи з півночі Криму в бік півдня материкової частини України: перший – через Перекопський перешийок? Українські джерела пишуть: «…цей шлях з Криму до Мелітополя приблизно на 100 кілометрів довший, а його пропускна спроможність нижча, ніж через Чонгар. Крім того, цей шлях є більш ризикованим, оскільки він ближчий до території на правому березі Дніпра, який контролюють Збройні сили України».  То, чому він все ще продовжу функціонувати?

Ну і третій варіант – Арбатська стрілка, яка відокремлює затоку Сиваш від Азовського моря. Ця «коса» довжиною понад 100 кілометрів (у найвужчому місці приблизно 300 метрів, у найширшому до восьми кілометрів). І хоча стверджують: росія збирається збудувати по стрілці новий маршрут до Криму, але це все ж утопія – більшість маршруту треба насипати, адже стріла – це піски і болота, особливо все, що лежить далі селища «Стрілкове». Тими шляхами, які є зараз багато чого не навозиш, – важкі автомобілі просто ув’язнуть у піску.

Звісно, що в усіх випадках залишиться ще морський маршрут по Азовському морю (з Бердянська чи Маріуполя), але і там багато чого не навозиш: є суттєві проблемами з пропускними спроможностями портів, відсутності флоту тощо.

Хоча ми й не знайшли відповіді на всі питання, але ми можемо бути упевнені, що як тільки в України будуть певні можливості, Керченський міст піде під воду. Дуже хочеться, аби це було якнайшвидше, адже це буде означати, що на шляху до звільнення Криму та сходу України.

Сергій ОСОЛОДКІН,
заслужений журналіст України – спеціально для “БІ”.

guest

0 коментарів
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x