Голова Татарбунарської громади розповів про найболючіші екологічні проблеми, які в змозі вирішити тільки держава

0 коментарів 21060 переглядів

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Татарбунарська громада Білгород-Дністровського району, як і інші громади Одещини, має чимало екологічних проблем, що потребують термінового вирішення. Зокрема, на Татарбунарщині гострими екологічними питаннями є утилізація побутових відходів, роздамбування озера Сасик, розчищення річок, що впадають в нього, а також реконструкція Татарбунарської зрошувальної системи.  На якому етапі вирішення цих екологічних проблем, та чи взагалі це можливо, кореспондентці “Бессарабії INFORM” розповів Татарбунарській міський голова Андрій Глущенко.


За словами Андрія Петровича, на сьогоднішній день у Татарбунарської громади є нагальною проблема утилізації побутових відходів. У дванадцяти населених пунктах Татарбунарщини є власні стихійні сміттєзвалища. Найбільше знаходиться на північно-західній частині міста Татарбунари.

«На сьогоднішній день в громаді немає документації на всі полігони. Ми зробили схему санітарної очистки і замовили проєкти землевідведення, аби запланувати будівництво цих сміттєзвалищ. Але наразі законодавство змінилося, яке призвело до зміни процедури поводження з твердими побутовими відходами.

Проте на даний час основним проблемним моментом є те, що документи громади мають базуватися на засадах Програми поводження з твердими побутовими відходами в Одеській області, яка ще не прийнята. Тому свої місцеві програми ми ухвалити не можемо», – пояснив голова громади.

Голова Татарбунарської громади розповів про найболючіші екологічні проблеми, які в змозі вирішити тільки держава

Комунальні служби прибирають стихійне сміттєзвалище в селі Баштанівка

Однак справжнім екологічним лихом для Татарбунарської громади є незадовільний стан озера Сасик, який вже протягом тридцяти років обіцяли роздамбувати.

Андрій Петрович нагадав, що в 1978 році, з метою поливу чорноземів, лиман Сасик перетворили на озеро площею 210 квадратних кілометрів, побудувавши дамбу завдовжки 14 кілометрів і завширшки 150 метрів, а прісну воду в новостворене озеро пустили по каналу з Дунаю. Однак опріснення Сасика не сталося, а полив солонуватою водою полів призвів до того, що майже 30 тисяч гектарів землі виявилися осолонцьованими й фактично знищеними. Сасик на сьогоднішній день — одна з самих великих проблем півдня Одеської області. Проблема, яку багато років намагалися не помічати, відкладаючи її розв’язання «на потім».

Історія озера Сасик має досить тривалу і сумну історію. За своїм походженням ця водойма відноситься до чорноморських лиманів і раніше мала безперервний водообмін з морем. Наприкінці 70-х років лиман став частиною масштабного проєкту зі спорудження каналу Дунай – Дністер – Дніпро і був відділений від моря 14-кілометровою дамбою. Згідно з проєктом, опріснення Сасика і створення на його базі Дунай-Дністровської зрошувальної системи (ДДЗС) повинно було розв’язати проблему врожайності на посушливих землях колишніх Татарбунарського і Саратського районів. Однак добрі наміри радянських раціоналізаторів перетворили цей водоносний об’єкт у зону екологічної біди.

Перетворення морського лиману Сасик на водосховище стало причиною винятково негативної екологічної трансформації, виникнення гострих соціальних проблем і конфліктів. Передбачувана врожайність полів і відповідний економічний ефект так і не були досягнуті через погану якість поливної води і деградації (осолонцювання) зрошуваних земель. Зазнало збитків і рибне господарство. В умовах обмеженого водообміну скоротилася кількість біологічних видів, насамперед цінних порід риби. Одночасно підвищився рівень токсичних речовин, зросла маса біогенних речовин і синьо-зелених водоростей.

Зокрема, після опріснення Сасика припинив роботу дитячий протитуберкульозний санаторій у селі Борисівці, у якому лікувалося понад тисячу дітей на рік. Це відповідно спричинило скорочення робочих місць. Внаслідок підняття рівня ґрунтових вод Сасика і масштабного зрошення якість питної води в регіоні стрімко погіршилася. Відбулося підтоплення міста Татарбунари, сіл Зарічного і Трапівки, які входять до складу нинішньої Лиманської громади.

«Питання поновлення екосистеми водосховища багато років є проблемою державного рівня, але вона десятиріччями не розв’язується. Радикальним шляхом розв’язання екологічних проблем регіону стане повернення Сасику статусу морського лиману. Це передбачає фінансування багатомільйонного проєкту з поновлення екосистеми морського лиману Сасик і реабілітації прилеглих до нього територій. Йдеться, передусім, про роздамбування озера, аби приєднати його до Чорного моря.

До нас приїздили різноманітні наукові інститути, але на етапі наукових досліджень все й закінчувалося», – бідкається Андрій Глущенко.

Голова Татарбунарської громади розповів про найболючіші екологічні проблеми, які в змозі вирішити тільки держава

Голова Татарбунарської громади розповів про найболючіші екологічні проблеми, які в змозі вирішити тільки держава

Голова Татарбунарської громади розповів про найболючіші екологічні проблеми, які в змозі вирішити тільки держава

Озеро Сасик поблизу села Борисівка

Ще однією з надважливих екологічних проблем Татарбунарщини, за інформацією голови громади, є замулення річки Когильник, яка впадає в озеро Сасик. Зокрема, ми відвідали місто Татарбунари, де від колишньої повноводної річки залишилося лише невеличке джерельце, а майже все її гирло заросло очеретом.

Голова Татарбунарської громади розповів про найболючіші екологічні проблеми, які в змозі вирішити тільки держава

Голова Татарбунарської громади розповів про найболючіші екологічні проблеми, які в змозі вирішити тільки держава

Вкрита очеретом річка Когильник в південно-східній частині міста Татарбунари

Довідково. В озеро Сасик впадає одна з найбільших малих річок півдня Одещини – Когильник (Кундук).

Когильник бере початок на території Молдови й впадає двома рукавами в північну частину водойми за 5 км на південний схід від міста Татарбунари. Довжина річки складає 243 км, загальна площа водозбору – 3910 км2 (в межах Одеської області відповідно – 149 км та 2730 км2). Когильник має 21 притоку. Водозбір річки сильно витягнутий з північного заходу на південний схід. Водозбірна площа Когильника розорана на 60-65%, мішаними лісами зайнято 1,6% водозбору, а озерність складає всього 0,1%. Для гідрологічного режиму річки характерні весняна повінь, короткочасні й незначні дощові паводки, пересихання на багатьох ділянках та стійка межень у верхів’ї. На річці збудовано вісім ставків, більшість з яких замулені та періодично пересихають, і 5 водосховищ.

В минулому Когильник був значно більш повноводним та глибоким. Ще в середині ХІХ століття ця річка використовувалася для перевезення вантажів. Але в результаті інтенсивного розорювання схилів та випасу худоби в долинах відбулося замулення русла і поступове обміління річки.

Також для громади гостро стоїть питання реконструкції Татарбунарської зрошувальної системи (ЗС), яка обслуговує села Нерушай, Струмок, Баштанівка та Дельжилер Татарбунарської ТГ. Через незадовільний стан ЗС суттєво зменшились площі зрошувальних земель. Як підкреслив Андрій Петрович, особливо це відчули в громаді під час посухи два-три роки тому.

guest

0 коментарів
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x