В Аккермані відроджують легендарний загін морської охорони, який тримав Маріуполь та має повернутися в Крим – інтерв’ю з командиром

0 коментарів 95688 перегляду

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Оборона Маріуполя під час повномасштабного вторгнення росії назавжди вписана кривавими подіями в історію нашої держави. Одними з тих, хто героїчно давав відсіч ворогу, були прикордонники 23 загону Морської охорони, котрі першими зустріли окупантів в морі. Захищаючи місто, на жаль, загін зазнав значних втрат, багато бійців потрапили у полон, а всіх інших, кому вдалося вийти з цього пекла, навесні 2022 року перебазували до Білгорода-Дністровського. Тоді ж підрозділ отримав нового керівника – Паславського Михайла Миколайовича. Кореспондентка “Бессарабії INFORM” зустрілася з командиром та дізналася, як він поставився до призначення, яким було перше враження від зустрічі з колективом, чи складно з тими, хто пройшов крізь найважчу ділянку фронту, як відбувається відбір до загону, та якої допомоги вкрай потребують бійці. 


Знайомство

Михайло Миколайович Паславський народився у селі Дзигівка Ямпільського району на Вінниччині. Шістнадцять років разом з сім’єю живе у Білгороді-Дністровському. Проходив службу у Білгород-Дністровському прикордонному загоні, служив у місті Подільськ Одеської області, у Херсоні. Одружений, має двох доньок. Дружина Михайла Миколайовича також пов’язала своє життя зі службою у прикордонних військах. Старша з доньок, за прикладом батьків, обрала професію військової та навчається у Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

–  Михайле Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, чому Ви обрали професію військового? Чи були у Вашій сім’ї військовослужбовці? 

–  У моїй сім’ї військових не було. Лише по маминій лінії були родичі, які пов’язали своє життя з військовою службою. Там, де я народився, дислокувалася військова частина, і я з дитинства бачив, хто такі офіцери, і тому я теж мріяв стати військовим. Це моє прагнення підтримав і батько. Після закінчення вишу я проходив службу на кордоні у різних регіонах нашої країни. Підвищення по службі відбувалося поступово: я пройшов всі ступені керівної ланки від заступника начальника застави, начальника застави, коменданта комендатури, начальника відділу прикордонної служби. Крім того, я служив і у штабі загону. Я маю великий досвід – переважна більшість моєї військової служби проходила на державному кордоні.

– У чому специфіка служби саме у Морській охороні?

Бути прикордонником – це престижно. Це обличчя держави. Немає різниці, де саме: на воді чи на суші. Саме прикордонники першими зустрічають ворога. І, по-друге, вони першими вітають гостей, які приїздять до нас. Тому я вважаю, що бути прикордонником – це почесно. Морська охорона – це один з підрозділів ДПСУ. Специфіка є своя у кожному з них. Якщо брати бойові дії, то морякам трошки важче, чому – тому що корабель знаходиться на воді, і це майже незахищена територія. На суходолі можна зайняти певну позицію, окопатися і певною мірою безпечніше боротися, а на морі – рівень небезпеки вищий. І тут треба належне віддати морякам, які наразі виконують завдання, боронячи нашу країну.

В Аккермані відроджують легендарний загін морської охорони, який тримав Маріуполь та має повернутися в Крим - інтерв'ю з командиром

– Які посади Ви обіймали?

Коли росія вдерлася в Україну у 2014 році і почалася мобілізація, я вже був на пенсії і працював у Білгород-Дністровській районній державній адміністрації на посаді начальника відділу організаційно-кадрової роботи. І саме у 2014 році доля зв’язала мене з морською охороною. Під час мобілізації мене доправили до 1 загону Морської охорони в Одесу. Там я обіймав посаду заступника начальника відділу спеціальних дій. Крім того, у 2014 році я виконував завдання у зоні проведення Антитерористичної операції, де протягом трьох місяців брав участь у бойових діях. Після повернення з зони АТО я повернувся додому і продовжив службу у 1 загоні Морської охорони.

– Де Ви зустріли повномасштабне вторгнення?

В Одесі, перебуваючи на посаді заступника командира першого загону з персоналу. Маючи певний досвід, я розумів, що буде щось жахливе. Звісно, я переживав за свою родину. 24 лютого о шостій ранку я подзвонив дружині й сказав, щоб вона збирала речі та їхала до Хмельницького. Вона мала право написати рапорт, але цього не зробила – дружина сказала, що нікуди не поїде і разом з молодшою донькою залишиться зі мною.

– Навесні 2022 року Вас призначили на посаду командира Маріупольського загону Морської охорони. Як Ви відреагували на пропозицію очолити цей загін?

Мене викликав начальник Регіонального управління Морської охорони контр-адмірал Костур Олег Іванович і сказав, що треба очолити підрозділ. І не тільки його очолити, а й розбудувати, відновити його боєздатність. Я усвідомлював, що це буде непросто, проте не вагався з прийняттям рішення. Маючи у місті певне коло знайомств та зв’язків, зокрема і у владі, адже працював тут в районній державній адміністрації, я зрозумів, що впораюсь з цим завданням. Для мене це призначення було символом довіри з боку керівництва, адже у такий складний час стати командиром підрозділу доручають не кожному. І я розумів, що це за підрозділ.

– Опишіть Ваші перші враження від знайомства з колективом.

Колектив був різний. Були ті, хто повернувся з Маріуполя, полонені, і на той час вже деякі мобілізовані. Спочатку емоції трохи переповнювали. Я відчував біль цих людей – вони залишили все, пережили багато. Мені відверто було шкода їх, але я розумів, що це військові, вони виконували завдання. Але це й українці, які втратили все. Людина, яка була на війні, змінюється назавжди. Все залежить від емоційної стійкості, але війна людей змінює. Для того, аби відновитися після пережитого, потрібен не один рік. І дуже важливо, щоб у цьому напрямку працювали психологи. І така допомога не повинна бути одноразовою, потрібен постійний супровід.

В Аккермані відроджують легендарний загін морської охорони, який тримав Маріуполь та має повернутися в Крим - інтерв'ю з командиром

– З Вашими бійцями наразі працює психолог?

У нас була вакантна посада психолога, зараз ми взяли вже фахівця. І це покращує роботу в даному напрямку. До цього ми намагалися залучати волонтерські організації. Ми не залишали цей напрям роботи, адже розуміли, що ми втрачаємо час. Людям потрібна допомога тут і зараз. При нашому загоні створено відділ соціально-гуманітарного забезпечення, і досить важливо, що у нас функціонує відділ супроводу, який буде займатися військовополоненими, сім’ями загиблих, військовими, які отримали поранення, і допомагати їм у різних аспектах. Державна прикордонна служба ставиться до сімей загиблих військових з повагою. Починаючи з 2014 року, у нас запроваджено опіку над сім’ями, які втратили своїх рідних на війні. Ми всіляко допомагаємо таким людям: вітаємо з днем народження, якщо у родині є діти, вітаємо зі святами, намагаємося приділити максимум уваги.

– У всіх Ваших побратимів з Маріупольського загону був бойовий досвід?

Практично у всіх. За виключенням, може, деяких жінок, які з сім’ями виїжджали з Маріуполя. Зараз тут проходять службу й ті, хто зі мною брали участь у бойових діях у 2014 році. Переважно в загоні служать люди з великим бойовим досвідом.

– Багато військових, які обороняли Маріуполь, потрапили до полону. Чи є серед бійців Вашого загону ті, хто і досі знаходиться у ворожих тюрмах? 

–  Військовополонені – це окрема категорія. На превеликий жаль, дуже багато наших бійців ще знаходиться у полоні. Здебільшого ми надаємо соціально-психологічну допомогу членам родин тих, хто чекає рідних. З початку 2024 року в рамках обміну з полону повернулися сімнадцять наших побратимів, які перебували у неволі з травня 2022 року.

– Деякі з Ваших бійців отримали квартири. Завдяки чому це відбулося? Як Ви ставитеся до такої підтримки захисників Маріуполя?

Це сталося завдяки програмі “Вдома” громадської організації “Серце Азовсталі”. Спочатку я трохи скептично поставився до цієї ідеї в цілому, адже ми всі розуміємо, що це дороговартісна річ. Але коли я дізнався, що хлопці з нашого підрозділу отримали квартири, був приємно вражений і особисто привітав одну з родин з новосіллям. Я вважаю, що це правильно. Це робота і всього суспільства. Ці бійці бачать, що вони сьогодні не кинуті – це найголовніше. Державна прикордонна служба приділяє багато уваги забезпеченню житлом військовослужбовців, це було і до широкомасштабного вторгнення, діяла Програма підтримки. І зараз, коли громадська організація “Серце Азовсталі” започаткувала такий проєкт, це позитивно вплинуло на захисників, підняло бойовий настрій військовослужбовців. Звичайно, хочеться, аби житлом забезпечили не тільки військових з Маріуполя, а й всіх, хто втратив житло.

В Аккермані відроджують легендарний загін морської охорони, який тримав Маріуполь та має повернутися в Крим - інтерв'ю з командиром
На святі новосілля у сім’ї моряка-прикордонника
В Аккермані відроджують легендарний загін морської охорони, який тримав Маріуполь та має повернутися в Крим - інтерв'ю з командиром
праворуч – Ксенія Сухова, директорка ГО «Серце Азовсталі»

– Як наразі Ви можете описати Ваш колектив? Він згуртований?

–  Колектив трохи змінюється, звичайно. Хлопці повертаються з полону, приходять мобілізовані. Звісно, їхній емоційний стан змінюється, тому що люди бачать, як відбудовується загін, і тому прагнуть проходити тут службу. Я вважаю, що за згуртованість колективу відповідає командир загону. У першу чергу, тут має значення свій власний приклад. Безумовно, є люди з різним характером, але ми знаходимо до кожного індивідуальний підхід. По-друге, особливу роль відіграє і людське ставлення.

Цей загін дійсно заслуговує на кращих бійців.

– Як відбувається набір до загону? Чи доводилося Вам відмовляти комусь з охочих? 

– Я практично тут вже місцевий. Працював у «кадрах» у військовій адміністрації, і мені не хотілося, щоб до загону, який був побитий ворогом і відновлював боєздатність, приходили служити люди, які не гідні цього загону, бо він заслуговує на кращих бійців. Коли до мене приходила людина, я цікавився, де він навчався, спілкувався з керівником того підприємства, де працював, навіть у школах. Мені зараз за це не соромно, адже я з-поміж мобілізованих підібрав такий колектив, який робить для розвитку загону дуже багато. Більш того, мобілізовані хлопці проходять службу разом з тими, хто повернувся з полону. Ми підбирали людей більш зрілих, з певним життєвим досвідом, фахівців своєї справи і готових виконувати завдання. Тому що у мене перше питання до охочих вступити до лав загону: «Ви готові їхати до Маріуполя?». І якщо людина вагається, це вже ознака невпевненості. Ви розумієте, це – Маріупольський загін, наше керівництво може прийняти рішення та сказати нам повертатися назад і виконувати завдання. Хоча взагалі-то цей загін має повернутися до Керчі, адже його історія починається з прийняття незалежності України. Я розумію, що влаштовувати такий відбір нелегко в умовах великої мобілізації, але ми намагаємося підбирати кращих. У нашому загоні служать представники прикордонних династій. Я рахую, що так і має бути, коли люди служать в одній структурі, то сім’я від цього стає міцнішою.

В Аккермані відроджують легендарний загін морської охорони, який тримав Маріуполь та має повернутися в Крим - інтерв'ю з командиром
влітку 2023 року на легкоатлетичному забігу

– Підпорядкований Вам загін передислокували навесні до Білгорода-Дністровського та забезпечили певними умовами перебування. Чи покращилися вони за цей час? Хто допомагав Вам у розбудові?

– Коли ми зайшли у ці приміщення, тут були лише стіни та вікна, всі комунікації, опалення – повиривали. І поступово-поступово ця територія набирала форми військової частини. Для нормального функціонування нам необхідно було забезпечити загін матеріально-технічною базою, облаштувати робочі місця та місця для відпочинку, санвузли та душові. Ми провели теплотрасу, забезпечили підрозділ опаленням. Звичайно, що зроблено поки що не все. Переважно ремонтні роботи були виконані коштом Білгород-Дністровської міської громади, об’єднані територіальні громади однойменного району нам також допомагають. Активну участь бере і моя рідна Білгород-Дністровська районна військова адміністрація. Звісно було фінансування і з боку Державної прикордонної служби. З перших днів підтримку надавали і волонтери: місцеві Білгород-Дністровські та з ГО “Серце Азовсталі”. На мою думку, волонтери – це одна з найважливіших складових у суспільстві, тому що це люди, які разом з військом наближають Перемогу. Якби їх не було, нам було б набагато важче.

– У чому наразі є потреба?

Переважно це будівельні матеріали. Наразі питання щодо матеріального забезпечення вже не стоїть так гостро. Крім того, деякі військовослужбовці, які проходять службу у нашому загоні, також багато зробили для розвитку та розбудови підрозділу.

– Ви розказали, що потрапити до Вашого загону не так просто. Ваш підрозділ вже повністю укомплектований?

Набір до нашого загону триває. Ми приймаємо як за контрактом, так і по мобілізації. Ті, хто вирішує підписати контракт з Державною прикордонною службою, у подальшому проходять навчання та перепідготовку у Навчальному центрі Морської охорони. У мобілізованих є можливість, як то кажуть, придивитися та надалі підписати контракт, наприклад, до закінчення воєнного стану. Ми майже укомплектовані. Люди охоче вступають до лав нашого підрозділу, ми завжди відкриті для бажаючих. Треба розуміти, що всі, хто прагне стати військовослужбовцем, повинні пройти фахову перевірку у лікаря, поспілкуватися з психологом. Крім того, є певні обмеження за станом здоров’я для членів плавскладу. Відбір, звичайно, серйозний, але керувати військовими – задача не з легких. Люди різні. Проте у нас єдина мета – повернути загін у місце постійної дислокації і перемогти у цій війні, повернути наші території. На жаль, ми не зможемо повернути наших людей, які загинули, але ми військовослужбовці, ми обрали цей шлях – захищати свої сім’ї, свою Батьківщину.

В Аккермані відроджують легендарний загін морської охорони, який тримав Маріуполь та має повернутися в Крим - інтерв'ю з командиром

guest

0 коментарів
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x