Жіночність та краса на передовій: інтерв’ю з 20-річною військовою фармацевткою з Ізмаїла

Рівно два роки тому росія розпочала повномасштабну війну проти України, розділивши життя мільйонів людей на “до” та “після”. Протягом кожного з цих 730 днів наші захисники та захисниці на межі людських можливостей невтомно борються, аби зупинити ворога та наблизити нашу країну до перемоги. Однією з них є, на перший погляд тендітна, 20-річна мешканка Ізмаїлу Анна – військова фармацевтка, яка вже три роки в почесних лавах ЗСУ несе на собі важкий хрест військових обов’язків. До роковин війни журналісти “Бессарабії INFORM” поспілкувалися з нею, аби дізнатися, як молодій жінці вдається бути хороброю та незламною у найгарячіших точках фронту, як змінилося її життя, та як вона попри всі складнощі своєї служби примудряється залишатися жіночною. 

– Чим ви займались у мирному житті, та що мотивувало стати військовим фармацевтом? Як ви прийняли рішення піти на війну?

– Я знаходжусь на контрактній службі. Підписала контракт ще до початку повномасштабного вторгнення після того, як закінчила Ізмаїльське медичне училище за фахом фармацевт. В мене батьки військові, і я вирішила продовжити військовий напрямок моєї сім’ї. Мені було цікаво, так сказати, отримати досвід військової, і взагалі військового фармацевта. Волею долі опинилася на Донецькому напрямку.

– Як це — бути військовим фармацевтом? Що входить у ваші обов’язки?

– Це 24/7 забезпечувати воїнів медичними засобами, медикаментами. Це дуже цікаво, стикаєшся з великою кількістю медичних засобів, отримуєш великий досвід. В мої обов’язки входить забезпечення медичними виробами підрозділів військових медиків, також займаюсь “паперовою армією”, але в основному відповідаю за медикаменти.

– Чи відчули ви різницю між тактичною і цивільною медициною?

– Звісно, різниця відчутна, і навіть дуже сильно.

– Що найскладніше у вашій службі? До чого найважче було звикнути?

– Для мене, напевно, це моральна втома, вона набагато важча, аніж фізична. Для мене найважче те, що 24/7 ти знаходишся в одному місці і постійно працюєш. І дуже мало часу залишається на себе і якісь свої забаганки. Ти не можеш робити те, що міг робити в цивільному житті. Наприклад, вийти елементарно випити кави, коли тобі хочеться цього. Ти постійно, постійно в роботі, але до цього звикаєш, і потім, коли приїжджаєш додому, дивуєшся речам, які для інших цивільних здаються абсолютно нормальними, буденними, так сказати.

– Чого наразі не вистачає медикам на фронті?

– На мою думку, тактичної медицини, обмундирування… і сну.

– Чи важко було вам звикати до певного обмеження свободи та до того, що ви маєте виконувати накази?

– Чесно кажучи, так, тому що я волелюбна людина. І, незважаючи на те, що я зростала у військовій сім’ї, так чи інакше я бачила, як проходить військова служба, але це було у мирний час, тому так, мені важко.

– Як часто ви піддавалися реальному ризику?

– Скажу так, піддаємося ризику з того моменту, як ми свідомо йдемо на службу, тому що кожен військовослужбовець, кожен з нас, піддається ризику кожного дня так чи інакше.

– З якими ще викликами та труднощами доводиться миритися на війні?

– Я військовий фармацевт, тому мої труднощі та виклики полягають в тому, щоб надавати кваліфіковану допомогу і якісні медичні препарати для моїх медиків. Саме мої труднощі – у постачанні медичних засобів, а також пошуках волонтерів, тому що за півтора року я розумію, волонтери дуже втомлені, до того ж, і збори йдуть дуже слабо.

– Зараз стає все більше жінок, які йдуть у військові спеціальності. Як це — бути жінкою на фронті? Як війна змінила ваше відчуття краси та жіночності?

– Бути жінкою на фронті – це, напевно, підлаштовуватись під ті умови, які є, радіти гарячій воді та гарячому душу, теплому ліжку та теплій одежі. Жіночність йде зсередини в кожного по-своєму, в кожного своє почуття жіночності та краси, але стараюсь підтримувати той рівень, який є, і не втрачати ці якості.

– Знаєте, є такий гендерний, напевно, стереотип, що чоловіки не плачуть, а жінкам можна трохи поплакати, то буде легше. Були моменти відчаю?

– За стереотип знаю, але що чоловікам, що жінкам, я думаю, нормально в деяких моментах просто виплеснути свої емоції через сльози. Не варто накопичувати, тому що, якщо постійно все тримати в собі, можна просто в один момент зірватись, а на війні треба тримати себе в руках, і треба постійно бути з холодним розумом. Це більше не моменти відчаю, а моральна втома, яка накопичується кожного дня.

– Що не дає вам впасти духом?

– Моя сім’я, мої близькі люди, мій коханий чоловік і віра в те, що Перемога за нами. Також моє вище керівництво, яке я поважаю, яким я надихаюсь і дуже захоплююсь. Також моя діяльність і, так сказати, віддача від людей. Коли я бачу, що моя допомога рятує життя людей, – це дає мені більше сил та енергії рухатися вперед.

– Депресувати на війні немає коли. Але втома є. То що легше пережити – фізичну чи психологічну втому?

– Особисто для мене легше пережити фізичну втому, аніж психологічну. Бо психологічна втома дуже затяжна.

– Як ви відновлюєтеся?

– Елементарно сплю, для мене це саме найкраще відновлення. Також чашечка смачної кави з чимось солоденьким – для мене це просто найліпше відновлення.

– Наскільки швидко вам вдається опанувати себе в стресових ситуаціях?

– Насправді, я така за характером людина, що, коли у мене накопичується дуже багато стресових ситуацій, то в мене просто вмикається холодний розум, і я швидко це все по поличках розкладаю і вирішую. Відразу має бути розуміння ситуації, тому що тут немає такого, що ти можеш розслабитися, подумати, немає… Тому необхідно чітко розуміти ситуацію і дуже швидко її вирішувати.

– Як ви ставитеся до того, що все більше жінок обирають військові спеціальності, зокрема медичні?

– Дуже позитивно, тому що кваліфіковані спеціалісти дуже потрібні для надання допомоги, тому так, дуже позитивно.

– Як змінилися ваші пріоритети та бажання після повномасштабного вторгнення рф?

– Дуже змінилися. Скажу так, я почала цінувати елементарні речі, такі як теплий душ, смачна кава, зустрічі з рідними, обійми, час, проведений з близькими мені людьми, і час, виділений на себе. Ті речі, які здавалися банальними, тепер здаються дуже-дуже цінними.

– Що б ви сказали собі рік тому?

– Ти дуже сильна людина, навіть настільки сильна, наскільки собі не уявляєш, сильна духом, сильна морально, тому все, що ти робиш, твоя робота, вона дуже допомагає людям, і вір в себе. Я тобою пишаюся.

– Про що ви мрієте сьогодні?

– Щоб моя сім’я була в повному складі, адже батько захищав Маріуполь (був на Азовсталі) і вже упродовж 1,5 року знаходиться в полоні. Хочу зустрітися з бабусею за одним столом, зі всіма рідними. Хочу сім’ю, навіть діточок. Але не зараз, після перемоги. Хочу мирного, спокійного, щасливого життя.

– У чому, на вашу думку, полягає сила українців?

– На мій погляд, в стійкості, мужності, витримці і в тому, що, яка б проблема не ставала на шляху українців, ми все одно знайдемо вихід, всі об’єднаємось і вийдемо з цієї ситуації.

Редакція “БІ” дякує мужнім українським Воїнам за кожен світанок і за кожен вечір. Дякує за незламність та мужність, сміливість та стійкість. Переможемо!