Занедбані склепи та різьблені барельєфи у хащах: зникаюча і така цікава спадщина єврейського цвинтаря в Аккермані

Нерідко на співбесідах людей, які влаштовуються на роботу, питають про те, якими вони бачать себе через 5-10 років. І відповіді, як правило, звучать дуже оптимістичні та сповнені планами й здобутками. А чи замислювалися ви коли-небудь, якою буде пам’ять про вас за 50-100 років, як часто про вас згадуватимуть через півстоліття після кончини та чи згадуватимуть взагалі? В умовах війни, коли ми, на превеликий жаль, щодня втрачаємо наших захисників, українцям раз у раз доводиться бувати на кладовищах – місцях, де панують тиша, спокій, сум та подекуди забуття. Та ні, скажете ви, як можна забути про рідну людину або того, хто зробив значний внесок у розвиток та життя суспільства? Аби поміркувати над тим, як вшановують пам’ять спочилих пращурів, “Бессарабія INFORM” пропонує вам поглянути на старовинні й не дуже могили людей, похованих на цвинтарях древнього Аккерману, та дізнатися про долі деяких з них. Першими ми відкриваємо ворота єврейського кладовища, адже саме воно береже надзвичайну, але мало вивчену історію.

Беззмінним провідником “БІ” у світ давнини Білого міста на Дністрі є молодий історик, засновник першого україномовного проєкту про рідний край “Аккерманіка” – Микита Нікіфоров, разом з яким ми досліджували цвинтарі Аккермана, зокрема і єврейський, який налічує понад дві тисячі могил і має величезну площу. Найстарший надгробок, що і досі зберігся на цьому кладовищі, датується 1828 роком.

Точна дата появи цього цвинтаря невідома. За даними дослідників, воно існувало з XIX століття, але більшість поховань належать до XX віку. Серед місцевих часто шириться думка, що наразі це кладовище закрите, і там нікого не ховають, однак під час нашого візиту ми натрапили на могилу жінки, яка померла на початку 2024 року.

Єврейська громада у місті

Як йдеться в електронній єврейській енциклопедії, перша згадка про існування у Білгороді-Дністровському громади євреїв датується 1591 р. У 19 столітті після прибуття до Бессарабії євреїв з інших районів межі осілості (територія, у межах якої законодавством Російської імперії було дозволено проживати євреям – ред.), єврейська громада значно зросла.

1882 року в Аккермані відкрилися перша Єврейська лікарня (на вулиці Ізмаїльській) та громадське училище — Талмуд-тора (нині – це будівля школи-гімназії №2).

У 1897 році у Білгороді-Дністровському жило 5624 євреї (19,9% від усього населення). У 1905 р. вісім євреїв міста було вбито під час погрому. У 1920–30-х роках було створено низку нових єврейських благодійних та культурно-освітніх організацій та установ, у тому числі, загальноосвітня школа з викладанням на івриті.

У 1940-му чисельність єврейського населення Білгорода-Дністровського становила близько восьми тисяч осіб (16% від усього населення).

Після включення міста до СРСР у 1940 році єврейські організації було розпущено. У ніч на 13 червня 1941 десять єврейських сімей було вислано до Сибіру.

Відразу після початку війни між СРСР і Німеччиною та її союзниками близько чотирьох тисяч євреїв бігли з міста на схід.  Відразу після вступу до міста німецько-румунських військ 600–800 євреїв було вивезено до лиману та розстріляно спеціальною командою німецьких військ. Наприкінці липня 1941 р. було розстріляно останні кілька сотень євреїв Білгорода-Дністровського.

Після звільнення міста радянськими військами у 1944 р. частина єврейського населення повернулася до міста.

У 1970 р. єврейське населення Білгорода-Дністровського становило 1400 осіб (4,3% від населення). Наприкінці 1980-х років — на початку 2001 р. більшість євреїв Білгорода-Дністровського репатріювалися до Ізраїлю або поїхали до США, Німеччини та інших країн.

Згідно з всеукраїнським переписом населення 2001 р., у Білгороді-Дністровському проживало 200 євреїв (0,3% всього населення).

На початку 2017 року дослідник та фотограф Сергій Данилюк завершив фотографування усіх надгробків на Єврейському кладовищі. Згодом Террі Ласкі, Натхен Габріель та Єфим Коган здійснили транскрипцію, переклад та індексацію всіх записів.

Результатом дослідження стали 1284 записи про поховання з 1242 фотографіями надгробків, які завантажили в єврейську базу поховань. Окрім того, 847 невідомих могил завантажили на сторінку окремого проєкту «Аккерманське єврейське кладовище. Невідомі могили».

Більшість написів на надгробках російською мовою, поруч з івритом.

Єврейські традиції поховання та шанування померлих

На івриті цвинтар називається bet kevarot (будинок чи місце могил), але більш вживаним є bet hayyim (будинок чи сад життя) або bet olam (будинок вічності). Відповідно до єврейської традиції цвинтар – це святе місце, навіть більш священне, аніж синагога. Єврейський порядок керується строгими законами щодо поховання та поминання. Для євреїв догляд за цвинтарями – важлива релігійна та соціальна відповідальність.

Талмудичний вираз “Єврейські надгробки чистіші за королівські палаци” відображає суть належного догляду за єврейськими могилами та цвинтарями. За нормальних обставин вся єврейська громада охоче розділяє обов’язки захисту, ремонту та утримання кладовищ.

З другого боку, кладовище також вважається місцем нечистоти. Давній єврейський звичай вимагає, щоб земля під поховання знаходилася б принаймні на відстані 50 ліктів (принаймні 25 м) від найближчого будинку. Також слід подбати, щоб попередити відвідувачів та перехожих про його наявність (через знаки, загорожі чи інші позначки). Так само відвідувачам потрібно мити руки після того, як вони пішли з цвинтаря, з цією метою багато єврейських цвинтарів мають оснащення біля воріт.

Душа померлого єврея проходить великі страждання, якщо він похований у неправильному місці.

Єврейські надгробки цікаві не тільки своїм поважним віком, але й високохудожнім різьбленням по каменю. Ди­зайн тра­ди­цій­но­го єв­рей­сько­го надгробка-ма­це­ви сфор­му­вав­ся до по­чат­ку XVII ст. Це плос­ка пли­та, офор­мле­на у виг­ля­ді пор­та­лу. Пор­тал має дво­яке зна­чен­ня: це і во­ро­та у Рай­ський сад, і на­га­ду­ван­ня про зруй­но­ва­ний Храм.

Особливо красиві надгробки з XVIII до самого початку ХІХ ст. – на цей час випадає пік розквіту різбярського мистецтва.

На одному з надгробків на єврейському кладовищі Аккермана ледь можна роздивитися малюнок. На плиті вирізьблені олень та лев, цих тварин нерідко зображали на мацевах. Найчастіше на надгробках євреїв можна зустріти левів, адже саме вони є сим­во­лом І­удеї і і­уда­їз­му. Крім того, цей гордовитий чотирилапий  красень прик­ра­шає герб Єру­са­ли­му. В ос­новно­му ле­вів зоб­ра­жу­ють по­пар­но, як вар­ту або як влас­ни­ків різ­них ко­рон.

А ось оленів часто зображували на надгробках людей на ім’я Нафталі — так звали засновника одного з колін Ізраїлевих, символом якого він є. У єврейській традиції ця тварина також символізує швидкість при виконанні звітів Тори. Зокрема, в талмудичному трактаті “Пірке Авот” сказано: “Будь швидкий, як олень, в служінні Всевишньому”.

Часто на єврейських цвинтарях ставлять мацеви у вигляді зрубаних дерев. Такі надгробки ми зустріли і на єврейському кладовищі Аккермана.

На єврейські цвинтарі не приносять квітів – ані живих, ані штучних. На знак пам’яті про спочилих родичів відвідувачі кладуть на могили каміння. Існує багато тлумачень цієї традиції. Починаючи від містичних: ніби каміння є спогадом про юдейський храм, який був зруйнований. І закінчуючи реальними: каміння вічне, і на відміну від квітів воно не зів’яне і завжди буде гарним.

Вважається, що, принісши каміння на могилу померлого, можна залишити поруч із близькою людиною свою частинку.

Як зазначають науковці, традиційно на надгробках вказували лише дату смерті, ім’я померлого та ім’я його або її батька, але не прізвище чи дату народження, тому використовувати надгробки в генеалогічних дослідженнях дуже складно.

Поховані на єврейському цвинтарі в Аккермані

На жаль, достатньої інформації про євреїв, похованих на цьому кладовищі, немає. Вивченням цієї теми займався історик-краєзнавець Олексій Пермінов, який публікує у Фейсбук-спільності “Старий Аккерман” життєписи відомих людей, які жили у стародавньому місті.

Завдяки одній з публікацій у вищезгаданій групі, “БІ” вдалося поспілкуватися з родичкою одного з тих, чий прах покоїться у Білгороді-Дністровському. Мова про Михайла Фрадіна, його онука – Олена Валентинівна вже понад 20 років живе у Дортмунді, Німеччина. Жінка працює ілюстратором дитячих книжок.

Ось що нам вдалося дізнатися про її дідуся.

Фрадін Михайло Григорович народився у 1900 році на Чернігівщині. Хлопець рано осиротів – його батьки померли від тифу. З 1913 Михайло був вихованцем дитячому притулку. Після Другої Світової війни Михайло Григорович вступив до Харківського інституту журналістики, після закінчення якого працював головним редактором газети “Більшовик Любашівщини”, яка виходила українською мовою.

Михайло Фрадін одружився з Розалією Абрамівною. У подружжя народилося двоє хлопчиків, Анатолій та Валентин.

Саме до старшого сина Валентина Михайло та Розалія Фрадіни переїхали в Аккерман у середині 60-х років минулого століття. Подружжя після смерті поховали на єврейському кладовищі. На могилі Михайла Григоровича встановили його бюст, який виконав відомий нині скульптор молдовського походження Григорій Потоцький, з яким Олена Валентинівна навчалася в Одеському художньому училищі.

Їхній син, про якого згадувалося вище – Фрадін Валентин (Віль) Михайлович – зробив величезний внесок у розвиток медицини Білгород-Дністровщини. Він був завідувачем ЛОР-відділення районної лікарні (1960 – 1996 рр.). Валентин Михайлович похований на цвинтарі у місті Дортмунд, де наразі живуть його рідні.

Як розповіла “БІ” Олена Валентинівна, німці доглядають за кладовищами, дбайливо ставляться до культурної спадщини, проте є одне “але”. У Німеччині існують своєрідні правила – через 20-25 років після поховання родичі можуть викупити землі під могилами своїх пращурів, в іншому випадку – місця поховання прибирають і віддають їх під нові. Найприкріше – придбання землі, яка зберігає прах прабатьків, коштує немало, тож дозволити собі таку розкіш можуть далеко не всі.

Не могли ми обійти осторонь і могилу аккерманського рабина Вольфа Крошкіна, який народився у 1837 році. Вже за 26 років молодого Вольфа вперше обрали на цю поважну посаду.

Через два роки в Аккермані “на світлі свята” пролунав перший у Російській Імперії єврейський погром. Греки-торговці громили своїх конкурентів-євреїв, а російська поліція їх рознімала. Приводом для погрому стало звинувачення євреїв у загибелі константинопольського патріарха.

Довгі роки Вольф Йоахимович служив Громадським рабином. Він збирав великі пожертвування, які використовували на єврейську освіту та благодійність.

Вольф Йоахимович Крошкін чотири рази обирався Гласним міської думи (1906-1917). 22 червня 1913 року виповнилося 50 років безперервної служби Крошкіна на посаді Громадського рабина.

За свою багаторічну службу він нагороджений орденом св. Анни для носіння на шиї, що дало йому можливість клопотати про надання звання Потомственного почесного громадянина.

Помер Вольф Йоахимович Крошкін 12 червня 1929 в румунському Четатя-Албе.

Колишньому рабину на єврейському цвинтарі було поставлено гідну гранітну пам’ятку. На жаль, під час Другої Світової його разом з іншими надгробками було зруйновано. Небайдужі городяни намагалися відновити надгробок, і наразі він має “скалічений” вигляд.

Також на цвинтарі є могила аккерманського єврея Мільштейн Герша (Григорія) Дувидовича, який був заможним купцем та залишив своїм синам велику спадщину. Усі вони стали підприємцями, розвинули батьківський почин.

Ісаак (Ілля) Григорович володів цегельним заводом разом із Ф.Чернавським та був членом ради Єврейської лікарні.

Вивчаючи надгробки на кладовищі, ми знайшли могили людей, які були батьками чи родичами аккерманських євреїв, прізвища котрих згодом стали відомими. Наприклад, родина Файнблат, на честь наступника якої була названа одна з вулиць у місті.

Завершуємо цей матеріал цитатою книги “Єврейські некрополі України” Юрія Ходорковського, виданої ще у 1998 році:

“Сучасний дослідник може тільки мріяти побачити те, що вдалось побачити і описати відомому етнографу С. Ан-ському під час експедицій на Волинь і Поділля (1912-1914 роки). Не побачить він і більшості тих пам’яток, які були зафіксовані на плівку мистецтвознавцями С. Таранушенком (1930-ті роки) і Д. Щербаківським (1907-1920-ті роки). Вже впродовж останніх сорока років зникло чимало чудових надгробних пам’ятників, які обстежив і сфотографував Д. Гоберман. Ось чому так важливо привернути увагу представників владних структур, пам’яткоохоронних служб та місцевого населення до подальшої долі занедбаних пам’яток, їхньої історико-культурної, етнографічної вартості”.

Фото – незмінні та надійні очі “БІ” Сергій very gray people

Від автора:

Ця публікація не претендує на історичне дослідження та не має мети принизити когось. У нашій країні триває війна, і ніхто не знає, куди “прилетить” сьогодні чи завтра. Пам’ять про євреїв знищувалася десятками років, спомини про цих людей стирали з лиця землі й війни, й умисні дії можновладців. Життя та доля розкидала представників єврейської громади багатьма країнами та містами. Наразі деякі з них шукають своїх рідних та місця їх поховання. Тож, у якій частині світу ви зараз не читаєте цей матеріал, якщо вам відома будь-яка інформація про похованих в Аккермані євреїв, напишіть нам. А ми поки готуватимемо нову статтю про не менш цікавий цвинтар стародавнього міста на Дністрі.

*У матеріалі використана інформація з сайтів Аккерманіка, Rohatyn Jewish Heritage та Фейсбук-спільноти Старий Аккерман.