Зруйновано більшовиками, не збережено українцями: занедбана історична спадщина – свіжа розповідь про найбільший римо-католицький костел півдня України на Одещині

Сезон літніх відпусток вже добіг кінця. Але ще залишилось трохи теплих днів, аби відпочити душею та тілом. Цього року, як і минулого, українці не мали змоги виїжджати повними сім’ями за кордон на відпочинок – допоки в країні йде війна, чоловіки й досі залишаються “невиїзними”. Але для того, аби наповнитись позитивними емоціями та враженнями, не обов’язково кудись далеко їхати – прекрасне поруч, причому у будь-яку пору року. На Одещині, за 200 з лишком кілометрів від Ізмаїлу, наприклад, можна подивитись на найбільший римо-католицький костел півдня України. Так, він напівзруйнований. Але ж руїни таких древніх храмів як, наприклад, Святому Миколаю у Туреччині або Артеміди у Греції, не мають “терміну давності” – вони й досі користуються популярністю серед туристів і поціновувачів історії, тому що їх велич та краса доносяться крізь віки та тисячоліття. Собор Успіння Пресвятої Богородиці на Одещині також сміливо можна віднести до такої “вічної” категорії культурної спадщини, яка буде представляти інтерес завжди. Про нього дізнавалась і розкаже “Бессарабія INFORM”.

Величний храм (точніше, те, що від нього залишилося) розташований у селищі Лиманське Роздільнянського району (це колишня німецька колонія Зельц). Він є приголомшливим монументальним творінням церковної архітектури німецьких колоністів. Був побудований у стилі неоренесанс. З початку минулого століття собор недіючий. Наразі він напівзруйнований, але ще не втратив історичного шарму та величі старовини.

Наші журналісти нещодавно туди навідались. Ми вам покажемо, як він виглядає сьогодні, і розповімо про його історію й про те, чому цей маловідомий й незаслужено занедбаний туристичний об’єкт варто відвідати й дізнатись про нього більше.

Як доїхати

З Бессарабії доїхати до колишньої святої обителі дуже просто. Трассою Одеса-Рені М-15 за Паланкою повертаєте ліворуч в бік Біляївки. Потім рухаєтесь за вказівниками, допоки не доїдете до Лиманського.

Селище Лиманське, на території якого знаходиться найбільший католицький костел Одещини, розташоване на березі Кучурганського лиману на автодорозі Т-1625 Кучурган-Маяки.

У цій місцині, багатій на історичні пам’ятки, – чудові природні краєвиди, якими ви зможете насолодитись шляхом до них. Можете дорогою, наприклад, скупатися в озері з лебедями.

Лиманське, як і багато інших околишніх населених пунктів на півдні Одещини, початково виникло як німецька землеробська колонія. Переселенці сюди були запрошені на освоєння земель за указом російської імператриці Катерини II (німкені за походженням). Роком заснування колонії, що отримала “смачну” назву “Зельц”, вважається 1798-й. Названа вона була німецькими переселенцями на честь Зельце – містечка в Нижній Саксонії.

В переважній більшості своїй німецькі колоністи були протестантами і католиками. Хазяйновиті, організовані, працелюбні й дуже релігійні, вони активно взялись за розбудову цих територій, які отримали у користування, створюючи небачені для тогочасної дикої Російської імперії населені пункти та колонії. Як відомо, користувались німці величезними привілеями – їх було позбавлено від податків на 30 років, їм безкоштовно видавались родючі степові землі, які вони професійно й турботливо обробляли. Будували, як то кажуть, так, щоб “на віки”… Колоністів вже давно у цих краях немає (їх звідси силоміць виселили на початку ХХ століття), але зведені ними споруди й досі зберігають пам’ять про них.

Більшість з матеріальних згадок того періоду нині знаходяться в жахливому та аварійному стані. Вони, хоч і формально вважаються історичними пам’ятками України, але по факту – ними ніхто не опікується. Тому поспішіть їх побачити, поки від них хоча б щось залишилось.

У Лиманському, наприклад, залишилося зовсім небагато чого: кілька старих будинків у селищі та напівзруйнований католицький костел, який раніше стояв у самому центрі німецького поселення Зельц.

Саме про останній і буде наша розповідь.

Спадщина німецьких колоністів

Німецькі колоністи побудували цей красивий величний храм більше сторіччя тому назад.

Як розповіла “БІ” Маргарита Будаєва, засновниця етнографічного музею у Лиманському та екс-голова селища, храм почали зводити ще у ХIХ столітті. Будувався- за кошти місцевих мешканців. В експлуатацію його ввели у 1901-му.

На відміну від більшості церков Одеського регіону, які будувалися у ті часи переважно з вапняку, храм у Зельці будували з цегли, яка виготовлялась на місцевих цегляних заводах, якими славились німці-колоністи.

Собор був зведений у стилі неоренессанс, мав три нефи та дві башти висотою 58 метрів. Кажуть, що прототипом слугував собор у Зальцбурзі (Австрія). Навіть попри напівзруйнований актуальний стан костелу на Одещині, певна схожість з австрійським “братом” й досі простежується.

Храм в одеському Зельці відрізнявся багатим внутрішнім оздобленням, у ньому був орган. У 1901 році, коли його здали в експлуатацію, тут розмістили замовлений у Австрії різний вівтар, у 1903 році — збудована кафедра, а у 1904-му — бічний вівтар. У 1906 році у соборі були встановлені дерев’яні статуї Св. Антонія і розіп’ятого Христа. На стінах були зображені картини за біблійними мотивами. Існують історично підтверджені факти, що сам герцог де Рішельє, перший градоначальник Одеси, був куратором його будівництва.

Але профункціонував він зовсім не довго. У 1919-му одеські німці-колоністи організували повстання проти більшовицького режиму і мобілізації до Червоної Армії. Повстання було придушене, а в його учасників конфіскували все майно. Собор у Зельці було закрито, а його величні башти – нещадно зруйновано (більшовики ніколи не гребували святим та вічним).

…”Совєти” зробили зі святої обителі клуб з кінотеатром. Після того, як клуб переїхав до нової будівлі, збудованої за типовим радянським проєктом, костел згодом залишився занедбаним і почав руйнуватися.

Про “бурхливе” радянське минуле свідчить надпис на сводах храму: “Славься, отечество наше свободное!”.

Наразі колишній собор Успіння Пресвятої Богородиці є пам’яткою культурної спадщини України. Про це свідчить табличка на фасаді будівлі.

Стиль неоренессанс, в якому була зведена будівля, й досі вражає. Зверніть увагу на оздоблення величних колон та пілонів, на верхівках яких збереглися рельєфи скульптурних композицій з янголами. А шедевральні куполоподібні зводи – просто захоплюють.

Темний бік цієї, здавалося б, красивої романтичної епопеї у тому, що історична будівля руйнується на очах. Не від ворожих обстрілів (прильотів у цій зоні не було, слава Богу), а від байдужості державної влади, яка начепила на історичну будівлю табличку “Пам’ятка історичної спадщини України”, але абсолютно нічого не робить, аби її зберегти.

Про відновлення мова, звісно, навіть не може йти – це нереально. Особливо зараз, коли в країні йде війна, і всі ресурси направляються на потреби армії. Але хоча б “законсервувати” історичну споруду, зробити елементарне огородження, закласти діри, через які потрапляють всередину дощ та сніг і руйнують її ще більше, зробити мінімальний благоустрій навколишньої території, аби туристам було приємно сюди приїжджати, – цілком можливо і не вартуватиме колосальних грошей.

Депутатка селищної ради Світлана Величко розповіла “БІ”, що покинута кірха у Лиманському наразі перебуває на балансі місцевого аграрного ліцею (будівля якого, до слова, також була побудована німецькими колоністами).

“Боляче спостерігати, як занепадають такі чудові історичні споруди. Ні громада, ні район, на жаль, своїми силами не в змозі її зберегти”, – констатує народна обраниця.

Ці талановиті знімки костелу до війни були зроблені її сином.

Сьогодення

Голова Лиманської громади Віктор Бакланов під час бесіди з нашими журналістами зазначив, що селищна рада ніяк не опікується даним об’єктом, оскільки він на балансі Департаменту освіти Одеської ОВА.

“Він стоїть на землі Аграрного ліцею і є власністю області. Вони своїми силами його якось намагаються підтримувати у бодай якомусь нормальному стані – обкошують територію, прибирають сміття. Але всередині, ви ж самі бичите, споруда аварійна,  там нічого не робиться”, – розповідає селищний голова.

Очільник громади додав, що до війни з Одеси до Лиманського існував навіть окремий туристичний маршрут, під час якого любителі історії могли ознайомитись з історією німецьких колоністів і спадщиною, яку вони по собі залишили. Подивитись на унікальні історичні пам’ятки приїздили цілими туристичними автобусами або на особистому транспорті. Собор Успіння Пресвятої Богородиці – лише одна з пам’яток у цій зоні. У громаді є ще красивий католицький костел Пресвятої Трійці у Рибальському (теж колишня німецька колонія під назвою Кандель), який також, нажаль, – у руїнах.

Екс-голова селища (нині – вчитель історії у аграрному ліцеї) Маргарита Будаєва розповіла, що під час своєї каденції (початок 2000-их) вона зверталась до німецької спільноти в Одесі з проханням про допомогу у реставруванні кірхи у Лиманському. Але її спроби видались марними.

“У 2002-му від німецької спільноти до нас у Лиманське був направлений священник, який “у миру” був архітектором. Він підрахував, скільки коштів потрібно на відновлення кірхи. Навіть на той час – це була мільйонна сума. Ці цифри не сподобались місцевим “князькам”, які тут “правили” у той період. Я була вимушена покинути свій пост, і на цьому уся ініціатива реставрування закінчилася, так як німці не схотіли більш мати тут ні з ким ніяких справ”, – поділилась з нами пані Маргарита.

Але свого прагнення зберегти пам’ять про німецьких колоністів екс-голова селищної ради колишнього німецького поселення не полишила. У 2004-му прийняла участь у створенні етнографічного музею у Лиманському разом з родичами виселених звідси німців. На його відкритті було багато гостей, у тому числі й пра-пра-правнук першого мера Зельцу з Канади. А потомки колоністів надали для фондів новоствореного музею багато безцінних історичних архівних даних та фотоматеріалів.

Завідувачка музею згадує: великий концерт на честь відкриття музею відбувався за участі оперних співаків саме у будівлі цієї кірхи. Без мікрофонів і колонок. Каже – акустика і без цього тут просто неймовірна!