Цивільний корабель – на військовий катер: інтерв’ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави

2 коментаря 90693 переглядів

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Гідність, чесність, честь, високий інтелект, впевненість у собі, виваженість, рішучість та вірність… Вірність і відданість рідній землі. Повний набір таких якостей справжнього чоловіка рідко зустрічається у сьогоденні, – скаже хтось і помилиться, тому що Україна, і Бессарабія зокрема, зростила багато мужніх воїнів, які наразі стоять на захисті нашої неньки. Яскравим прикладом та підтвердженням цьому є Олександр із позивним “Капітан”, який долучився до лав морських прикордонників у Білгороді-Дністровському. Нещодавно військовослужбовець повернувся зі Сполучених Штатів Америки, де разом з побратимами навчався керувати швидкісними катерами, які США планують передати Україні. Чи став у пригоді багаторічний досвід судноводія під час отримання нових знань, та як воно було – покинути справу життя та обороняти Батьківщину, Олександр розповів в інтерв’ю “Бессарабії INFORM”.


Олександр народився у Білгороді-Дністровському. З дитинства хлопець мріяв мандрувати та відкрити для себе інші країни. Він багато читав та хотів побачити, як живуть інші народи, їхні звичаї. Після школи юнак вступив до Білгород-Дністровського рибопромислового технікуму, а далі – Одеського морехідного училища. Аккерманець пройшов шлях від матроса і вверх до найвідповідальнішої керівної посади – капітана судна. Працював на різних типах кораблів: суховантажах, рефрижераторах, балкерах і зупинився на контейнеровозах. Останні десять років перед війною Олександр працював капітаном. А взагалі віддав морю понад 30 років свого життя.

Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави

Після початку повномасштабного вторгнення Олександр став військовослужбовцем 23-го загону Морської охорони.

Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави

 

А ще Олександр дбайливий батько трьох синів та донечки. Два старших сини Олександра – 29-річний Микита та 24-річний Данило – долучилися до Сил оборони. Поруч з батьком та матір’ю зараз 14-річний Ілля та 9-річна донечка Ксенія.

Найстарший син спочатку також вирішив піти вслід батькові. Юнак здобув необхідну освіту та пішов у рейс разом з татом, але згодом зрозумів, що хоче подорожувати країнами за власним бажанням та вибором. Молодий чоловік зацікавився азіатськими країнами та пізніше вивчив китайську мову, а також опанував гру на більшості музичних інструментів. Другий син Олександра – нацгвардієць. Наразі обидва молодих чоловіки служать в одному підрозділі. Більш того, сини Олександра брали участь у звільненні правобережної Херсонщини.

— Сини радилися з Вами перед тим, як піти на війну?

Вони мені зателефонували, сказали, що зробили свій вибір. Запитали мене, чи я підтримую їх таке рішення. Я не міг вплинути на них, але сказав, що вони зробили правильно, і я пишаюсь ними.

— Де Ви знаходилися, коли в Україні почалося повномасштабне вторгнення?

Я був у рейсі і перервав контракт. Повідомив керівництво компанії, на яку працював, про своє рішення повернутися до України, і вони, своєю чергою, запропонували мені будь-яку допомогу: вивезти мою сім’ю за кордон та орендувати їм житло, організувати перевезення. Я їм сказав, що мені лише потрібно, щоб мене змінили якнайскоріше, аби поїхати на Батьківщину.

— Ваші побратими запитували у вас, як Вам далося рішення відмовитися від усіх можливостей, які мали, та повернутися на Батьківщину?

Деякі питали, так, але у мене тоді не виникало навіть такої думки. Я – чоловік, на мою рідну країну напали. У мене є поняття честі та гідності, і іншого шляху, аніж захищати Батьківщину, не було. Питання стояло, де я можу стати у пригоді. Я розумів, що за віком я вже не можу бути на одному рівні з молодими хлопцями у швидкості і спритності. Я був згоден на що завгодно, де знадоблюся. Я став у нагоді у загоні Морської охорони.

— Можна лише уявити, який багаж знань Ви маєте.

Я маю багато міжнародних сертифікатів. Наприклад, у мене є сертифікат на безлоцманську проводку суден по Норвегії. Я можу без лоцмана ходити по норвезьким фьордам (довгі вузькі морські затоки, які часто тягнуться далеко усередину узбережжя – ред.), тобто я знаю місцевість не гірше, ніж лоцман, і для мене його присутність на судні необов’язкова. Я думаю, що в Україні таких капітанів не більше п’яти. Я двадцять років пропрацював у Норвегії. Коли я отримував норвезьку ліцензію у 2003 році, то мені навіть ніхто підказати не міг, як і що треба робити там. Треба було їхати складати екзамен, але я нікого там не знав. Я розумів, що мені необхідно вивчити все – з усіма острівками, усі курси корабля та дистанції, географічні назви. Це все треба було знати. Коли я відповідав на екзамені, то мене зупиняли і просили переходити до наступного питання, а наступного разу, коли я приходив, казали: “А ми тебе пам’ятаємо!”.

Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави  Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави
Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави

— Скільки налічував Ваш екіпаж на судні?

Я працював з представниками, напевне, всіх національностей. Зараз не дуже великі екіпажі. У мене у підпорядкуванні було від 15 до 18 людей. Були і представники різних країн Європи, і філіппінці – це різні релігії, різний менталітет, звичаї та звички. Для уникнення будь-яких конфліктів дуже важливо, щоб керівництво вміло згладжувати будь-які ситуації, і колектив діяв ефективно. Досвід перебування на керівній посаді, безперечно, допомагає мені зараз.

Було таке, що ми працювали по декілька років одним екіпажем, який був багатонаціональним. І ми вигадали свою інтернаціональну мову, яка була лише на нашому судні. Ми вже трохи розуміли поляків, вони розуміли нас, українців. Також ми спілкувалися з литовцями, декілька їхніх слів використовували. Якщо якесь слово польською звучало подібно до нашого українського, то ми його використовували під час спілкування. Наприклад, нам подобалось, як буде “все в порядку, все гаразд” польською – wszystko w porządku. А якщо, наприклад, якесь слово польською не схоже на український аналог, то ми вживали його англійський відповідник. Ми всі знали, що ось це конкретне слово на нашому судні англійське, інше – польське чи литовське, і таким чином ми сформували свою мову, притаманну лише членам нашого екіпажу.

Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави

Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави

— Сумуєте за морем?

Так. Наш загін був залучений до охорони зернового коридору. Ми супроводжували судна, які везли зерно до країн Азії, Єгипту. І мені було приємно знову піднятися на капітанський місток. Я там теж і за штурвалом трохи постояв, і знайомих зустрів.

Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави

— Як Ви відреагували, коли Вам запропонували їхати до Америки на навчання?

З нашого загону туди поїхали всі, хто до війни мав якесь відношення до цивільного флоту. Тобто там були механіки, матроси, я був – капітан. Всі ми були з певним досвідом та мали знання. Якщо ти  маєш базові знання, тоді тобі легше опанувати якусь нову техніку. Американські інструктори були приємно здивовані тим, що ми дуже швидко пройшли навчання. Деякими своїми питаннями ми ставили наших іноземних вчителів у глухий кут. Для мене це був новий досвід.

— Як та де саме проходило навчання?

Ми були на заводі-виробнику катерів Metal Shark у штаті Луізіана. Нас кожного ранку возили на судноверф, де ми вчилися. Інструкторами були колишні військові, але наразі вони цивільні. Вони вчили нас тільки керувати і обслуговувати ці катери. Ці катери багатофункціональні і можуть бути модифіковані під виконання різних задач: стати у пригоді прикордонникам, пожежникам або медикам швидкої допомоги “Search&Rescue” (пошуково-рятувальний – ред.).

Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави

Навчання тривало два тижні. Ми вивчали два види катерів, на яких одразу практикувалися: і по річці ходили на великій швидкості, і виходили у Мексиканську затоку, де на великій швидкості вчилися маневрувати. Заходили на лафет – це такий трейлер, на якому перевозять катери. Лафет спускають на воду, і треба точнісінько зайти на нього на катері. Кожен день у нас було по дві-три години теорії, а потім відпрацьовування на практиці – вчилися проводити передстартову перевірку. Можу порівняти себе із водієм шкільного автобуса, якого посадили за кермо швидкісного байка. Мені доводилося керувати “масою” в десятки тисяч тонн, яка відповідає командам доволі повільно. Судно, за штурвалом якого я був у цивільному житті, було 132 з половиною метри в довжину, 24 метри у ширину і 43 метри у висоту від кіля. А катер, на якому ми навчалися у Америці, – у десять разів коротший і набагато легший.

Цивільний корабель - на військовий катер: інтерв'ю з першокласним капітаном з Аккерману, який перервав рейс, аби стати на захист Держави

— Як американці ставилися до Вас? Опишіть Ваші враження від спілкування.

Мені дуже сподобалося ставлення до нас, до українців. Хоч американці і далеко, але вони співчувають нам. Хоча ми ходили у цивільному, але по нас легко можна було зрозуміти, що ми з України: шеврони, наліпки, прапорці говорили за нас. І люди просто в ліфті чи на вулиці підходили, тисли руки і висловлювали слова підтримки. Підтримка відчувалася. Один з американців подарував моєму побратиму кепку з родинним прізвищем і побажав: “Коли будете надирати з*д росіянам, нехай вона буде, якщо не на Вас, то десь поруч”.

— У скількох країнах світу Ви були? В Америці доводилося раніше бувати?

Коли вже перевалило за п’ятдесят, я перестав рахувати. Останні двадцять років я працював по Європі, а раніше було, що кожен новий рейс – це нові країни. Проте в Америці цього разу я був вперше. Якось раніше оминав її.

— Який рейс можете вирізнити серед всіх подорожей?

Був цікавий рейс. Ми возили різноманітні фрукти до тропічних країн. Одного разу були негаразди з головним двигуном, і ми вимушено дрейфували у Тихому океані. Була чудова погода, і ми купалися недалеко від Маріанського жолоба. Це було дивовижно. Зараз я можу сказати, що купався майже у найглибшому місці на планеті.

— Яка країна вразила Вас найбільше? 

У Тихому океані є Королівство Тонга. Це маленькі острови, на яких живе близько ста тисяч жителів – у них своя мова, своя валюта, свій король. І що цікаво, вони завжди були самостійними.

— У нашій країні триває війна, що б Ви хотіли сказати чоловікам, які все ще вагаються долучитися до захисту Батьківщини?

Я собі так розмірковую. Коли горить хата, то люди поводять себе по-різному. Хтось сам рятується, хтось свої речі виносить, а комусь треба гасити полум’я. Ось я для себе обрав гасити полум’я. Зараз в Україні війна – наче пожежа. Не можна всім стояти і дивитися. Одні лише військові не можуть все подолати. Треба, щоб і цивільні, і моряки, і представники інших професій долучалися. Ми всі разом повинні зупинити це. Всім хочеться, щоб якнайскоріше настав мир, але ми повинні разом робити все можливе для нашої Перемоги.

guest

2 коментарів
Старые
Новые Популярные
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
Анатолій Руденко
Анатолій Руденко
9 месяцев назад

Слава героям!

Артем Караєв
Артем Караєв
9 месяцев назад

Справжній патріот

2
0
Поділіться своєю думкою з цього приводу в коментарях під цією новиною!x