Саратська автостанція, як незагоєний чиряк на обличчі громади: з кожним роком стає все страшніше

Автостанція смт Сарата у Білгород-Дністровському районі вже давно стала притчею во яцизех у громаді. Жахливий стан будівлі, величезні збитки через відсутність регулярних рейсів, занедбаність території та загальна зневіра у покращення ситуації в самих жителів громади – от, що таке Саратська автостанція. Про це розповідає “Бессарабія INFORM”.

Сарата, яку у позаминулому столітті заснували німецькі колоністи, загалом розташована, з географічної точки зору, досить вдало: через неї проходять міжнародна траса М-15 “Одеса-Рені” (на Бухарест), а також автошлях  Т-1627 “Сарата-Арциз-Тарутино-Серпневе”, який виводить користувачів шляху на офіційний кордон з сусідньою державою Молдовою.

Повномасштабне вторгнення зробило ці траси практично головними транспортними артеріями на півдні країни з експорту, імпорту та переміщення внутрішніх біженців. Навантаження на дорожнє покриття, яке фактично ніколи не було готовим до такого, зробило своє діло: траса М-15 в багатьох місцях стала “гармошкою”. Але це інша тема.

Журналіста “БІ” при черговому проїзді повз смт Сарата вразив стан занедбаності місцевої автостанції. Фото, зроблені ще у 2019 році, – тому підтвердження. Як ви бачите, ситуація, на жаль, не змінилась в кращий бік, навпаки – стала ще гіршою.

Стоянка автобусів має повністю розбите покриття з ямами подекуди завглибшки до 25 см, територія загалом вся заросла травою та молодими пагонами дерев. Зал очікування колись великої будівлі наразі функціонує приблизно на чверть від загальної площі і може запропонувати лише обшарпані та продавлені дивани. Кімната матері та дитини – а що це таке? Ні, не чули. Сучасне інформаційне табло з’явиться тут, мабуть, в наступному житті. Туалет, який функціонує, лише один – унісекс – і знаходиться в будівлі станції, ціна за послугу – 5 гривень. В якому стані зараз вуличні чоловічий та жіночий туалети, краще не згадувати взагалі: ближче, ніж на 15 метрів, до них наблизитись просто неможливо через жахливий сморід. Плата за проїзд стягується з пасажирів не в касі, а водіями маршруток.

А що ж взагалі відбувається? Під час з’ясування обставин справи журналісту “БІ” стало відомо наступне. Ще у липні 2015 року – тобто 8 років тому – Саратська селищна рада здала в оренду землю, на якій розташована місцева автостанція, досить відомій в області фірмі ТОВ “Тека”, офіс якої розташований в Одесі, і одним з головних напрямків якої є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Договір було оформлено строком на 49 років(!). Отже, з моменту підписання документа турбота про благоустрій території, приведення її до норм об’єктів транспортної інфраструктури вже лягали на плечі орендаря. Однак із фото, представлених увазі читача, видно, що “одеситам”, грубо кажучи, наплювати на стан автостанції.

Водночас автостанція у Татарбунарах, маючи тих самих “хазяїв”, працює практично в повному обсязі всі ці роки. То у чому ж справа? Наявність траси, з якої одразу заїжджають автобуси на автостанцію у Татарбунарах, і протилежне їй розбите дорожнє покриття смт Сарата, через яке доводиться “перестрибувати” автівкам, щоб заїхати на автостанцію? Чи внутрішні розлади між орендодавцем та орендарем?

Ще у 2019 році колишній голова селища Анатолій Негодяєв , відповідаючи на запитання мешканців “Чому за багаторічне невиконання пунктів договору з благоустрою орендодавець його не розірве?”, відповів наступне: «Сама процедура розірвання договору не така вже й проста, а фірма-орендар виконує найголовнішу умову – виплачує гроші за оренду. І хоча, за словами тодішнього очільника селища, місцева влада зверталася до одеситів з вимогою навести лад на автостанції, відповідної результативної реакції від них не було».

До речі, декілька років тому місцевий підприємець Анатолій Вустян намагався покращити стан речей,  узявши в оренду саму будівлю станції, й облаштував у ній кафе. Однак чоловік згодом виїхав за кордон, а саме кафе зачинили. Тож придбати собі щось з їжі чи напоїв можна лише у двох-трьох залізних контейнерах, невеликому магазинчику та в місцевих жіночок, які приносять на автостанцію власноруч спечені домашні пиріжки. І такий стан речей, на жаль, триває вже не перший рік…

Ще один цікавий та сумний водночас факт: державну атестацію, через яку мають проходити абсолютно усі автостанції в країні, Саратській автостанції анулювали ще у серпні…2015 року. Отже, виходить, у липні місцева влада заключає договір на оренду з одеською фірмою, а вже наступного місяця автостанція не проходить атестацію, бо не відповідає нормам, які прописані у наказі № 700 “Про затвердження Порядку регулювання діяльності автостанцій” від 27.09.2010 року від Міністерства транспорту та зв’язку України.

І все ж таки Саратська автостанція продовжує працювати, та з кожним роком все менше і менше. Хоча автотранспортний вузол у Сараті від самого початку розрахований на сотню рейсів на день, до початку повномасштабного вторгнення мав змогу обслугувати не більше 40. А на сьогодні добре, якщо буде хоча б 10 рейсів загалом, враховуючи усі напрямки. Причому далеко не всі автобуси заїжджають у глиб селища, до автостанції. Часто водії транзитних маршрутів телефонують диспетчеру і, дізнавшись, що пасажирів на їхній рейс немає, не втрачають час у дорозі на зайвий гак та проїжджають повз.

Водіїв зрозуміти можна – вони елементарно намагаються зберегти автівку, не розбиваючи її на бездоріжжі. А хто подумає за людей? У багатотисячній громаді завжди були ті, кому треба в Одесу, в Ізмаїл, в Арциз, в Білгород-Дністровськ та десятки інших міст. Від початку повномасштабного вторгнення Саратська громада стала більшою на кілька десятків тисяч переселенців, яким також потрібно періодично користуватись послугами міжміських та міжобласних рейсів. Як їм бути, якщо автостанція не спроможна їх надати? Люди, часто з дітьми та важким багажем змушені просто виходити на дуже жваву, перегружену вантажними автівками трасу та ловити необхідний їм у часі маршрутний автобус. У будь-яку погоду.

До речі, телефони  ТОВ “Тека”, які є наявними в інтернеті, не відповідають. Як і в минулі роки. Тож отримати коментар щодо ситуації від самих орендарів не вдається роками. А тим часом будівля автостанції, не обігріваючись у зимовий час, продовжує занепадати. Вуличний туалет вже давно не функціонує, потопає у нечистотах. Вуличні лавки частіше знаходяться у поламаному стані, ніж в робочому, величезні вибоїни на стоянках, безлюдність та купа місцевих псів, які ховаються у спеку в зарослій по коліно доріжці, яка веде до станції.

Так, зараз в нашій країні йде війна, тож отримати відповідь “не на часі” – від місцевої влади, чи від тих самих одеських орендарів – було б цілком очікуваним. Але! Ще раз нагадаємо, що ця проблема утворилась багато років тому. І вирішити її можна було при наявності елементарного бажання. Та його, як бачимо, немає ні у кого – ні в орендарів, ні в орендодавців. Самі ж жителі смт Сарата вже давно махають рукою в бік місцевої автостанції та з гіркотою говорять про те, що не вірять у покращення стану: “Ми не були потрібні їм тоді, а зараз війна, тим паче”, “Чи зміниться щось після війни? Дуже хочеться вірити, але не вдається. Розвалять остаточно і на цьому все закінчиться, все до цього йде”, “Колись дуже масштабний транспортний вузол тепер просто вмирає. А на відновлення потрібні кошти. Хто їх дасть?..”, “Автостанція потрібна лише нам, жителям громади. Але не владі…”.

Наостанок підкреслимо наступне: війна, на жаль, поки продовжується. Тож біженців буде ставати більше. Додайте до цього потреби жителів громади – і наявність облаштованої автостанції у серці Саратської громади не просто потрібна, а необхідна! Тож звернути увагу на це болюче місце в громаді мають абсолютно усі – місцеві, районні, обласні органи влади. Надія, що чинні орендарі, накопичивши коштів, приведуть до ладу об’єкт своєї відповідальності, поки що дуже слабка, і занедбаність цього об’єкту – тому доказ. Але, можливо, орендодавець буде сміливішим у своїх вимогах виконати умови договору?