Лютеранське кладовище у Сараті – унікальне місце в Одеській області: створене німцями, зруйноване комуністами, відновлене українцями

Німецьке старовинне кладовище, розташоване нині на найвищому пагорбі смт Сарата, має свою цікаву та водночас трагічну історію. Закладене воно було ще у перші роки заснування поселення, однак за радянських часів цвинтар практично вщент зруйнували. Ба більше — унікальні масивні кам’яні надгробки тодішня влада зняла з могил та використовувала їх … в якості будівничих матеріалів. Через десятки років місцеві активісти випадково віднайшли їх та створили місце пам’яті, яке на сьогодні має чималу популярність як у туристів, так і в істориків. Дивовижну історію розповідає “Бессарабія INFORM”.

Як вже зазначалось вище, закладено кладовище було на височині, з якої видно всю долину Сарати, у західній частині поселення. Територія цвинтаря, розміром близько шести га, була закріплена першим генеральним планом Сарати, розробленим А. Шерцінгером. Завдяки дослідженням Петра Узунова (житель поселення, автор декількох книг про історію Сарати, викладач, поет, член Союзу християнських письменників України, активіст, служитель церкви ЄХБ у Сараті) сучасні мешканці селища вже знають, що першим із жителів Сарати на новому цвинтарі був похований Вітус Штойдль у липні 1822 р. Останньою на цьому цвинтарі була похована мати К. Фісса Єлизавета Катаріна Фісс, яка померла 17 вересня 1940 р., у розпал переселення. Також слід зазначити, що вся територія цвинтаря була наперед розпланована та засаджена по периметру деревами, а згодом і обгороджена кам’яним парканом. Всю виділену під цвинтар територію перетинали дві перпендикулярні алеї, що сходилися у вигляді хреста в самому центрі цвинтаря. Місця для поховань ніколи не вибиралися хаотично, цвинтар заповнювався за суворим планом, позначеним квадратами, починаючи з нижньої східної сторони.

Винятком стало поховання засновника поселення пастора Крістіана Вернера у вересні 1823 році: його на знак особливих заслуг перед Саратою було вирішено поховати в самому центрі цвинтаря, на перетині «хреста», щоб його могила завжди була на очах у всіх, хто приходить на кладовище.

На внутрішній стороні воріт кладовища був напис, який призначався для тих, хто йде з цвинтаря, і мав такий сенс: «Людина, пам’ятай про смерть, ще ніхто її не уникнув». Далі, за воротами, з обох боків алеї височіла висока побілена кам’яна стіна. Вся алея з боків була засаджена деревами та густими кущами бузку. Самі могилки завжди були доглянуті та утримувалися в ідеальному порядку, поки в Сараті жили родичі покійників. Тут можна було побачити й старі надгробки перших переселенців, і грубе каміння на могилах масових поховань у часи епідемій, і високі двометрові, увінчані масивними хрестами, часто з написами на мармурових плитах, пам’ятники жителів Сарати пізнішого періоду. Загальна кількість надгробків сягала двох тисяч. Практично на кожному монументі, на камені чи мармурі крім дат були вибиті тексти з Біблії. Іноді це були просто добрі мудрі слова, що мають ставлення до людини, яка тут похована. Могили, як правило, були обгороджені невисоким побіленим камінням або залізною кованою огорожею. На могилах завжди росли живі квіти.

У середині 70-х років ХХ століття радянське партійне керівництво Сарати захотіло стерти останню пам’ять жителів Сарати німецької національності. Було вчинено акт вандалізму, якому немає пояснення у цивілізованому світі: цвинтар був зруйнований за допомогою важкої техніки, а кам’яні хрести на надгробках розбиті. Центральні частини пам’ятників — величезні кам’яні плити — були звезені на територію старого німецького млина в поселенні. Більшість надгробків, більш старі, були розпиляні й покладені як плитка на території млина, а нові надгробки, датовані останніми десятиліттями перебування німців у Сараті, були складені в зовсім не потрібну стіну таким чином, щоб ніхто не зміг прочитати написи на камені. Єдине, що врятувало написи на пам’ятниках, – це недбалість будівельників: як скріпний матеріал для цієї стіни замість цементного розчину використовували чистий пісок. І ця страшна стіна простояла на млині майже півстоліття…

У вересні 2018 року активісти відродженої громадської організації «Злагода» після знаходження цих надгробків та за сприяння селищної ради і небайдужих жителів Сарати зуміли організувати широкомасштабну роботу з вилучення пам’ятників зі стіни, про що «БІ» повідомляла. Протягом цілого тижня щоранку волонтери збиралися на занедбаному млині. Озброївшись лопатами, ломами та кирками, вони викопували із землі, намагаючись не зашкодити, пам’ятники, що залишилися, кожен з яких важив не менше 300 кг, розчищали написи на них, складали їх на піддони.

30 вересня 2018 року — пам’ятна дата: у цей день усі пам’ятники були встановлені в особливому порядку на піщаних подушках на території колишнього лютеранського цвинтаря, де їм і належить перебувати. А 14 жовтня у день Храмового свята Сарати відбулося відкриття відновленого меморіального комплексу. У його центрі стоїть пам’ятник усім засновникам поселення, які померли в період з 1822 р. по 1940 р. Цей масивний мармуровий монумент споруджений на честь 190-річчя Сарати (2012-2013 рр.) з ініціативи громади та депутатського корпусу та за фінансового сприяння Товариства бессарабських німців.

До речі, чугунна огорожа зроблена руками майстрів із села Новоселівка за аналогією з візерунками огорожі, що не збереглася, на пам’ятнику К. Вернеру. На мармурі пам’ятника вдячні нинішні жителі Сарати написали тексти на російській та німецькій мовах: «Засновникам Сарати Крістіану Вернеру, Готлібу Фейгелю, Алоїзу Шерцінгеру та всім жителям селища, які померли в період з 1822 по 1940 р. Вибачте нам!”.  Завершується текст словами з Біблії, написаними раніше на зруйнованому пам’ятнику Вернеру. Зауважимо, що всі написи на знайдених пам’ятниках систематизовані та знаходяться у вільному доступі в соціальних мережах.

Але це не кінець історії. Окрім просто догляду за кладовищем, у членів ГО “Злагода” є купа ідей та планів стосовно того, щоб продовжити відновлювати стерті радянською владою сторінки історії життя поселення. Активісти в цьому році створили комісію, до якої увійшли: краєзнавець, архітектори, урбаніст, археолог, історик, представники Товариства Бессарабських німців, учасники ГО Злагода, небайдужі мешканці Сарати. На засіданні комісії відбулася палка дискусія, в результаті якої було вирішено скористатися європейським досвідом та перетворити старе кладовище на меморіальний парк. Це, за міркуваннями активістів, чудовий варіант, щоб віддати шану померлим та створити місце відпочинку для мешканців.

Як свого часу розповіла керівник ГО “Саратське міжнаціонально-культурне товариство “Злагода” Ольга Небога, для виконання рішення комісії були запрошені двоє відомих ландшафтних дизайнерів з Одеси для консультацій. Вони підтримали рішення комісії, але мали безліч проєктів, тому довго не могли розпочинати виконання проєкту.

“Випадково я дізналась про ландшафтного дизайнера з Арцизу Анатолія Колосова, подивились на його надзвичайні роботи в Бессарабії, його особистий сад в Арцизі. Він закоханий в наш край, добре знається на місцевих рослинах, живе і працює тут багато років, розуміє сучасні тенденції. Анатолій погодився зробити безкоштовно проєкт меморіального парку“, – розповіла пані Ольга.

Зауважимо, що ще восени 2021 року навкруги цієї території було висаджено 50 саджанців сосни силами Саратської селищної ради. А вже навесні цього року активістами та місцевими школярами навколо кладовища було висаджено кілька десятків саджанців акації. На осінь запланована чергова партія висадки рослин.

“Ми плануємо саджати кожну весну й осінь, адже загальна площа території 4,5 га. І це прекрасна територія в центрі селища, звідти відкривається вид на всю Сарату. Рельєф, який тут є, насправді дуже цікавий. І ми плануємо його не перероблювати, а навпаки, зберегти природні степові трави“, – поділилась планами Ольга Небога.

Ще один дуже важливий момент: сьогодні вже є офіційне рішення Саратської сільради про створення на цій території “Меморіального парку засновникам Сарати  “Дойче-парк”. Вже також визначено його межі.

“Створення бешкету на цій території, зловмисне пошкодження речей або їх крадіжка будуть покарані за всією строгістю закону – про це варто пам’ятати. В той же час, “Злагода” вже має концепцію парку і буде продовжувати висаджувати тут місцеві сорти рослин: акацій, сафор, гледичій та інших, які не потребують великих витрат на догляд. Декоративні рослини будуть складати 10-15% для створення яскравих плям. Це також буде вкладення у збереження біорізноманіття нашого краю. А ще ми цікавим способом віддамо шану німецьким колоністам – ми плануємо висадити німецькі сорти бузку та ірисів. Однодумці у нас є, помічники також – тож обов’язково втілимо усі задуми!“, – підкреслила пані Ольга.

Наостанок додамо від себе наступне: атмосфера на лютеранському кладовищі, як не дивно, є спокійною. Перебуваючи тут, неспішно розглядаючи один надгробок за іншим, людина не відчуває гнітіння, незважаючи на трагічну долю поховань перших жителів німецького поселення. А слухаючи шум вітру на височині, звуки комах, які ховаються у високій степовій траві, щебетання птахів з навколишніх дерев, приходить відчуття, що ті, чиї надгробки тепер розташовані обабіч пам’ятнику пастора, добре розуміють, що наразі роблять нащадки поселенців, і тому завдячують їм. Про них не забули, попри всі намагання радянської влади — і це добрий знак для розвитку Сарати вже сьогодні.

Нагадаємо, “БІ” розповідала про унікальне єврейське кладовище в Кілії, якому налічують понад 600 років. Після перегляду фотографій перлини Сарати, обов’язково ознайомтеся і з ним.