Блохи, вогкість, задуха та закриті запасні виходи: все це “бонуси” укриття дитячої обласної лікарні в Одесі

Мешканці Бессарабії час від часу вимушені звертатись за деякими медичними послугами в обласні заклади охорони здоров’я, так як в багатьох населених пунктах Одещини дуже часто не вистачає спеціалістів, обладнання або й навіть самої амбулаторії. Особливо складно сьогодні, під час війни, доводиться мамам з дітьми, –  довга дорога, затори з фур, повітряні тривоги, ракетні обстріли… Та щоб вчасно провести необхідне обстеження або лікування, батьки разом з дітками мусять терпіти все. Навіть бліх  і вогкі стіни в підземному укритті, куди доводиться серед ночі, а то й вдень на руках заносити дітей з катетерами та хірургічними пластирами на тілі після операції. Про це повідомляє “Бессарабія INFORM”.

До редакції “БІ” звернулась мешканка Ізмаїльського району М., яка нещодавно знаходилась на обстеженні разом з дитиною в Одеській обласній дитячій клінічній лікарні. Мама з дитиною потрапили у медзаклад в липні саме у той період, коли стався чи не найбільший тижневий обстріл Одеси від початку повномасштабного вторгнення. Який острах та жах пережили маленькі пацієнти з батьками під час повітряних тривог, нам розповіла наша землячка.

“Ми всі другий рік живемо у стані війни, вся наша країна, хоч би як хто не називав це – війна чи воєнний стан. Все одно – лунають повітряні тривоги, десь прилітають ракети та гинуть люди. Ми вже навіть, як би це не звучало цинічно, потроху звикаємо до цього. Однак наскільки це страшно, починаєш розуміти лише тоді, коли в тебе безпосередньо на очах все відбувається, і крізь твоє тіло проходить вібрація від ударної хвилі. Або в тебе над головою в небі мигтять спалахи від роботи ППО, а повз вуха свистять малі щепки від дерев – бо десь поблизу стався прильот. А найстрашніше – що ти в цей час біжиш через лікарняний двір у потемках до сховища, а на твоїх руках – дитина, яка тільки почала відходити від наркозу“, – розповіла М.

Жінка розповіла, що абсолютно кожної ночі впродовж цілого тижня вона разом з іншими батьками та маленькими пацієнтами одного з відділень обласної дитячої лікарні на Слободці (район міста Одеси, де знаходиться цей медзаклад) мусила спускатись в укриття, яке розташоване на одному з внутрішніх дворів медзакладу. Навіть перебуваючи під землею, люди подекуди чули роботу ППО. Було страшно. Але окрім цього пацієнтам довелось примирятись і з умовами, в яких вони перебувати під час нічних повітряних тривог.

“Це сховище, куди нас направив черговий медперсонал ще в першу ніч перебування, слугує побутовим потребам лікарні. В ньому є декілька кімнат для розміщення речей лікарні. Ці кімнати були розподілені для пацієнтів згідно з відділенням, де вони лежали: хірургія, урологія, кардіологія і так далі. І от уявіть собі – ти заносиш на руках до підвалу дитину, яка тільки починає приходити до тями після наркозу. Спочатку тебе чекають круті сходинки вниз та низький одвірок. Потім – довгий коридор, в якому є калюжі, а поруч з ними – ліжка, яким більше років, ніж тобі. У “палаті” твого відділення кілька ліжок та старих стільців. Стіни завішані майже всі старими простирадлами або заклеєні такими ж шпалерами. Та навіть вони не можуть приховати вогкість та грибок на стінах. Через раз працюючі лампочки освітлення, криві табурети. Добре, що запас питної води є. Але найбільше вразили мене блохи! Так-так, я кажу про бліх, які зазвичай бувають у кішок. Як тільки ти заходишь у “палату”, твої ноги одразу вкриваються десятками бліх, які починають кусатись. Це жах“, – згадує М.

Чому на другий рік повномасштабного вторгнення у місті, яке неодноразово обстрілювалось ракетами, укриття в такому великому медичному закладі так “бідно”, м’яко кажучи, облаштовано – невідомо. Хоча до відома мешканців регіону неоднаразово надходила інформація зі ЗМІ про допомогу медзакладам Одеси й області: як у вигляді гуманітарних речей, так і фінансів.

“Зняти старі шпалери й обробити стіни речовиною, яка прибере грибок, замінити діряві труби, щоб не капало на голову й під ноги, елементарно відкрити ще два входи в укриття, які наразі постійно закриті – це не потребує мільйонів, але значно покращить умови перебування діток, які й так не відчувають радості від перебування у лікарняних стінах“, – підмічає М.

До речі, вже незадовго до закінчення лікування та від’їзду додому М. разом з іншими батьками випадково дізналась, що на території лікарні є добре облаштоване сховище. Його зробили з буфету, який розміщався до недавніх пір у підвальному приміщені клініки.

“Оце так контраст, я вам скажу. Тут все з точністю навпаки – стіни без грибка, великі три приміщення, одне з яких – для пацієнтів, у яких не можна зачекати з крапельницею. Широкі ліжка, випрані ковдри, від яких не тхне сирістю, окремий столик для сповивання новонароджених, кілька столиків з м’якими іграшками, пазлами та розвиваючими іграми на різний вік, дуже охайний туалет, в якому не нудить від запаху, під стінами є лавиці, якщо ліжка вже всі зайняті – ось це дійсно укриття! Останню добу перед від’їздом ми вже ховались туди. До речі, йти до цього сховища з наших відділень можна було коридорами між корпусами – нам навіть не доводилось виходити для цього на вулицю. Чому ж нам одразу не сказали про нього? Нащо ганяли у той, вибачте, бомжатник? Чому усі сховища не можна було так само обладнати? Адже ми на руках заносили дітей після операції, з катетерами, з незагоєними швами до приміщень, в якому присутня антисанітарія“, – розповіла М.

Наостанок підмітимо, що проблема необлаштованості укриттів в містах та селах України знаходиться, як то кажуть, на слуху: мільйони на тендер з облаштування укриттів в Prozorro, або закритті наглухо двері сховищ чи, як у випадку з М. – необлаштованість – чи не кожного дня у ЗМІ з’являється нова порція нових про проблеми з укриттями в різних областях. У деяких випадках розголос проблеми допомагає виправити ситуацію, а в деяких – все залишається, як і було. Чи покращиться ситуація зі сховищем в Одеській обласній дитячій лікарні – покаже час.