Спілкуйтеся солов’їною вільно: “Бессарабія INFORM” з’ясувала, де в Аккермані можна прокачати розмовну українську

У лютому цього року у Білгороді-Дністровському розкрив обійми всім охочим Клуб розмовної української мови “Говорімо українською”, який було створено на базі Академічного ліцею для тих, хто прагне вдосконалити навички володіння державною мовою або прийняв для себе рішення відмовитися від звичної російської на користь нашої солов’їної. Чи виправдалися сподівання викладачів та їх курсистів – “Бессарабії ІNFORM” розповіла модераторка Клубу Віра Ротай.

Спочатку планувалося, що заняття у Клубі будуть проводити дві педагогині міського академічного ліцею – Ротай Віра Миколаївна та Молчанова Наталя Анатоліївна, але кількість охочих покращити свою українську перевершила їхні сподівання, тож довелося шукати ще одного викладача.

“Ми дали оголошення про набір. Ніяких вікових обмежень не було. Всі, хто хотів, долучалися. Телефонували і мені, і Наталі Анатолівні», – розповідає Віра Миколаївна. – «Ми, звичайно, записували. За результатами набрали учасників значно більше, ніж очікували, тому запропонували приєднатися до нас Майбороді Людмилі Миколаївні із сьомої школи, адже працювати з групою, у якій більше, ніж 12 осіб, важкувато. Таким чином у нас вийшло три групи”.

За словами Віри Миколаївни, до Клубу прийшли не лише аккерманці, були і переселенці з-під Бахмута та самого Бахмута, і з Харкова. Наймолодший учасник клубу – 11-класник Євген, а найстаршому – близько 80 років.

Покращити свою українську прийшли моряки, таксисти, домогосподині, колишні вчителі початкової школи, посадовці – здебільшого, представники професій, яким треба постійно спілкуватися.

“Ми одразу озвучили, що це розмовний клуб, у нас є програма, яку ми затвердили нашим методичним об’єднанням. Теми, які ми запропонували, стосуються повсякденного життя: відвідування банку, салону краси, навчального закладу, оздоблення домівки, освіти тощо”.

Окрему увагу під час занять педагогині приділяли граматичним помилкам, які ми чуємо на радіо, телебаченні або в побуті, чи на якихось заходах. До прикладу, типове і дуже поширене: «на протязі дня» замість «протягом дня».

Варто зазначити, що і самі вчителі разом з відвідувачами Клубу збагачували свої знання.

“До речі, і я, і Наталя, і Людмила – ми всі також вчилися зі своїми курсантами та поповнювали свій словниковий запас. Цікавим було вивчення діалектних слів напряму від носіїв. Завдяки тому, що люди у нас були з різних регіонів, вони ділилися спогадами про дитинство: як бабуся казала те чи інше слово, наприклад. Крім того, ми читали гуморески, приказки та прислів’я; пригадували якісь повчання, які передаються із покоління у покоління – і все це впліталося у канву занять. Якщо чесно, було дуже приємно працювати. Всі курсанти були дуже натхненні, і це спонукало нас знаходити щось нове для наступних зустрічей. У всіх було непереборне бажання знати державну мову на тому рівні, на якому вона має бути”.

Учасники Клубу збиралися у ліцеї щосуботи о дев’ятій. Навчання тривало протягом десяти тижнів. За цей час люди у групах здружилися і разом готувалися до занять. Відгуки, якими ділилися відвідувачі, доволі красномовні.

“На заняттях панує неймовірна атмосфера, ми відпрацьовуємо навички якісного читання та спілкування. Кожне заняття тематичне: культура, побут, історія, спорт, хобі, медицина, подорожі, кулінарія – тобто все, з чим ми стикаємось у повсякденному житті,” – зазначила учасниця Клубу Олена.

“Дякуємо вам за терпіння, досвід та знання! Дякуємо за можливість розкритися з нових сторін! Ці 10 тижнів залишаться в пам’яті та душі назавжди. Незабутні враження !!!!! Дякуємо !!!!!!”, – написала Світлана.

Як розповіла Віра Миколаївна, для якої вчителювання на подібних курсах було вже третім, педагоги залучали своїх дорослих учнів до найрізноманітніших занять. Треба відзначити, що до практичних завдань учасники підходили креативно, активно користувалися допомогою педагогинь.

“У нас були практичні заняття, де ми обмінювалися досвідом з іншими групами. Одною з найцікавіших тем, практичне з якої сподобалася усім, була кулінарія. Учасники повинні були спочатку вивчити все, що стосується теорії, а потім підготувати страви, накрити гостину (бенкет – ред.) і запросити своїх колег з інших груп. Потрібно було українською мовою розповісти рецепт, описати спосіб приготування, зазначити, наскільки та кому смакуватиме саме ця страва. Підраховували навіть калорії. Для подачі своїх страв, аби додати атмосфери, моя група зробила 3-D хату з вишивками – деяким з представлених там робіт майже 100 років. Було дуже класно і цікаво”.

Що і казати про зацікавленість людей, якщо вислів (який здебільшого викликає негативні асоціації) залишитись на другий рік у Клубі заграв новими фарбами – деякі учасники зверталися до педагогинь саме з таким проханням.

“Увесь шлях, який вони проходили з дитинства, – все було іншою мовою, навіть навчання у вишах. Українська у їхньому житті зовсім не звучала. Вони розуміють її, але сказати, підібрати швидко потрібні слова – це те, що було найважче. В усьому іншому вони приходили та з задоволенням спілкувалися, виправляли один одного, допомагали. Ніхто не ображався на виправлення, і спілкування було щирим. Приємно було працювати, хоча це і мій вихідний день, субота. Проте не було такого, щоб не хотілося їхати. Навпаки – з посмішкою поспішала до курсантів. Насправді крила просто виростають, коли бачиш, що люди щиро хочуть знати мову. З’являється велике бажання допомогти”.

На жаль, в нашому суспільстві й досі є такі люди, які всіляко противляться спробам перейти на українську мову і у побуті, і у професії. Силою не будеш милою – свідчить народна мудрість.

“Я хочу чути рідну мову. І моє бажання робити це не насильницькими методами, “бо ви повинні”, а щирими, добрими кроками показувати людям, що мова наша гарна. Вона насправді гарна, стільки слів у ній, і кожне має свій відтінок, який формує багатий колір. І кожен колір, як та веселочка, починає грати. Моє велике бажання, щоб люди спілкувалися українською. Ні для кого не секрет, що раніше українська вважалася мовою села. Мої батьки замолоду, коли їхали до міста, соромилися спілкуватися рідною мовою. Мені приємно бачити людей, які хочуть говорити українською мовою не з примусу”, – ділиться наша співрозмовниця.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що заняття другого потоку Клубу “Розмовляємо українською” розпочалися минулої суботи. Набрано близько 40 слухачів, і, що дуже приємно, кількість охочих прокачати свою українську не зменшується.