“Якщо не ми, то хто?” – історія одеського моряка, який пішов на фронт замість рейсу

Вони обміняли 6 місяців рейсу на місяці війни на невизначений строк. Вони звикли до штормів в океані, але зараз спостерігають за “градами” з окопів. Вони змінили тільники на камуфляж. Вони – це моряки, які долучилися до лав ЗСУ та боронять незалежність нашої держави.

Історію одного з таких хоробрих захисників з Одеси розповіли у Профспілці робітників морського транспорту України.

Руслан Унтілов – моторист, MSC – один із багатьох моряків, який попри все, вирішив піти добровольцем до військкомату та розпочав службу задля захисту українського народу.

З 14 років море для Руслана було чимось незвіданими та цікавим. Місцем, де він міг перевірити стійкість духу та свою сміливість. Тоді він не знав, що справжня перевірка його якостей ще попереду. Море залишається в романтичних спогадах, але сьогодення потребує подолання викликів та перешкод. Дома на моряка-вiйськового, як завжди, чекають дві кохані дівчинки: дружина та донька. І саме вони – головна рушійна сила його мотивації.

Де застала Вас війна?

Війна мене застала у нашому рідному місті-герої Одесі. Я був удома, якраз повернувся з рейсу. Закрив сесію і готував документи до наступного рейсу, щоб піти на посаду помічника механіка або механіка.

Але 24 числа, самі знаєте, що сталося, і всі наші плани залишилися поки що планами. Я ще тоді зрозумів, що долучусь до ЗСУ, у мене не було жодних сумнівів. Втім, в лютому хворіла моя дружина, була на стаціонарі в лікарні. Я не міг її залишити саму, треба було поставити на ноги. Як тільки дружина одужала і вийшла з лікарні, я пішов і подав заявку до ЗСУ.

Яка Ваша головна мотивація?

Мотивація – це не дати ворогові дістатися до нашого міста, не дати дістатися наших сімей. І звичайно, найголовніше – це залишити нашу країну в тій цілісності, в якій вона є. Я впевнений, що такої думи повинен бути кожен, хто присягав на вірність державі Україна. Я в армії це зробив.

Чи розглядали варіант НЕ вступати до лав ЗСУ?

Багато, хто думав, що війна триватиме кілька тижнів, як обіцяв нам це товариш Арестович, що 3-4 тижні – і все закінчиться. Однак, мене це не зупиняло та взагалі про “відмовки” від служби не могло бути і мови. Це обов’язок кожного чоловіка. Якщо не ми, то хто? Дружина розуміла, що це оборона власної сім’ї, в першу чергу. Кожен йде на війну з власних міркувань. У мене на війні вітчим перебуває, старший рідний брат по батькові і ще два двоюрідні брати. Тобто нас четверо братів перебувають на війні. Так, ми розкидані по різним частинами та містами. Когось війна застала в рейсі, а когось вдома, але всі ми пішли воювати. Видно, це в нас сімейне патріотичне виховання.

Вас підтримують Ваші друзі та колеги?

Допомогу надають навіть люди, з якими ми мало знайомі або перетиналися лише кілька разів. Ось це, я розумію, об’єднання країни. Мені здається, я такого ніколи не відчував: вдячності та гордості за те, що я українець!

Як взаємодіяли з Профспілкою робітників морського транспорту України?

Протягом усього часу Профспілка підтримує максимально. І я хотів би висловити за це величезну подяку. Адже коли у мене була важка фінансова ситуація на початку війни, мені допомогли. В мене не було ніякого обмундирування, екіпіровки, а Профспілка допомогла матеріально, щоб я зміг укомплектуватися повністю: броня, казка і все інше. А вдруге, я отримав колосальну підтримку, коли ми з військовими збирали гроші на рації, які не зможе відслідковувати ворог. І ПРМТУ також допомогла. Дякую вам!

Сумуєте за морем? Як швидко повернетесь до роботи після Перемоги?

За морем дуже сумую. Все ж таки це моя стихія та моє покликання, але час вимагає іншого. Шлях військового – це дуже нелегкий шлях, після якого кожному бійцю, солдату, офіцеру, який повернувся, потрібен відпочинок, перерва на що щоб відійти від усього, що відбувається. Та й особисто по собі знаю. Рейсів у мене було чимало і є така звичка. Прийшов з рейсу, значить має бути відпочинок 2-3 місяці. І ось було б ідеально: повернутися з війни, потім невеличкй відпочинок 3-4 місяці і можна повернутися на борт. Адже там і робота, і відволікання від проблем на березі.

Що зробите перше, коли закінчиться війна?

Коли закінчиться війна, перше, що я зроблю, це повернуся додому, до своєї сім’ї і візьму на руки доньку. А далі велику частину часу проводитиму тільки з нею.