В Німеччині після тривалої боротьби за життя помер 10-річний мешканець села Шевченкове. Неймовірна історія хлопчика, який народився попри вирок лікарів

Після тривалої боротьби за життя помер 10-річний мешканець села Шевченкове Кілійської громади Володимир Смирний. Це ім’я відоме чи не всій Україні, світила науки щоразу розводили руками і називали неймовірним кожен прожитий рік бійця, а його доля примушує повірити в дива. Про історію хлопчика, який взагалі не мав народитися та втратив маму ще до свого народження, розповість “Бессарабія INFORM”. Також ми вимушені попросити вас про допомогу – дитину хочуть поховати в рідному Шевченковому біля мами. Але транспортування з Німеччини, де він помер, коштує великих грошей – майже 4 тисячі євро. Як допомогти, дивіться в кінці тексту (УВАГА! Збір завершено. Дякуємо!”).  

Батьки Володимира, Олексій і Анастасія Смирні, дуже мріяли про первістка, але у дівчини, якій на той момент було всього 20 років, довго не виходило завагітніти. Чисельні аналізи, тривале лікування і невтішний діагноз – безпліддя. Їй сказали, що вона ніколи не зможе мати дітей. Але це твердження її не влаштовувало. Жінка продовжила лікуватися, а разом з цим – їздити по святих місцях, просити в Бога омріяне диво. П’ять років пара робила все можливе, аби стати батьками. І от, на здивування усім, хто знав історію подружжя, Анастасія повідомила про свою вагітність. Це було дивом, не інакше. Усі дев’ять місяців дівчина дуже дбала про себе, а чоловік робив все можливе, аби його дружина почувалася комфортно. Додаткові аналізи, процедури, молитви… Вагітність проходила добре. Народжувати Настя вирішила в Одесі, аби максимально прибрати можливі ризики, а рівень місцевих пологових її не влаштовував. Наче відчувала щось неладне. В неї не було права поставити під загрозу життя своєї мрії, свого синочка. Коли термін вагітності підходив до кінця, вона заздалегідь поїхала до лікарні. Все йшло добре, але…. Лікарі кажуть, що Настя встала, аби умитися, і різко впала. До кінця про те, що сталося тієї ночі, досі не відомо досконало. Рідні намагалися докопатися до істини, але все, що чули від медперсоналу та правоохоронців – розрив аневризми. “Так буває. Ніхто не винен“, – запевняли вони. Жінка впала в кому, почалося екстрене кесарево, аби врятувати дитину. Але в утробі мами малесенький Вова пробув надто довго, через що отримав значне кисневе голодування. Дістали Вову без ознак життя. Реанімували з третьої спроби. Від цього – діагноз на кілька рядків. Сказали, що хлопчик не виживе…

Настя за кілька годин померла. Вона так і не змогла побачити омріяного сина. Але Вова хапався за життя, як міг. З першого ж дня почалася запекла боротьба. Пригнічений горем тато хлопчика, який втратив кохану дружину, пообіцяв, що зробить все можливе, аби їхнє чадо жило. Хоч і прогнози лікарів були невтішними – казали, проживе максимум до року.

Вову виписали додому. Професори, які зацікавилися історією хлопчика, попросили повідомляти про його стан, оскільки і сама вагітність, і народження, і життя здавалися фахівцям чимось неймовірним. Та кожного разу, коли світила науки чули “живий, боремося”, знімали капелюха перед рідними малюка.

Лікування і підтримання задовільного стану хлопчика вартувало родині великих коштів. Тато продав будинок, в якому жив з коханою, аби сплачувати ліки, і переїхав до мами. Кожного дня бабуся Галина і рідна тітка Олена знаходились поруч.

У хлопчика був повний параліч, годували його лише через зонд. Добитися прогресу намагалися за допомогою коштовних операцій за кордоном. Спочатку допомагали рідні, але ресурси вичерпувалися. Тоді стали просити про допомогу у небайдужих. Так про маленького Вову дізналися мешканці Кілійщини, згодом Бессарабії, далі – майже всієї України. Цінники на хірургічні втручання досягали десятків тисяч доларів. Але тато був готовий на все, аби допомогти сину одужати. Він не міг підвести кохану.

Тітка Володимира, Олена Остапенко, згадує. Коли хлопчику було близько трьох рочків, стан його здоров’я різко погіршився. Його відвезли в одеську лікарню, але лікарі лише розвели руками і сказали: “Він помирає. Просто відвезіть його додому і дайте померти в рідних стінах“. Не втрачаючи надію, рідні звернулися до лікуючого лікаря Вови – завідувачки дитячим відділенням Кілійської лікарні Наталі Мазуренко. Вона, як каже пані Олена, завжди дуже переживала за Вовчика, за першим покликом мчала до нього і вдень, і вночі. Тоді вона сказала: “Дістаньте ліки, спробуємо”. З кожним днем лікування Вові ставало все краще. Його стан стабілізувався.

Згодом тато Володимира одружився вдруге. І знову на дівчині на ім’я Настя. Вона справді стала мамою для маленького бійця – доглядала його, піклувалася, намагалася подарувати материнську любов, якої хлопчику дуже бракувало.

Пізніше в сім’ї народилася дівчинка, яку Вова дуже полюбив. Ще трохи згодом – маленький братик. Дітки приходили до ліжечка хворого та ділилися з ним своєю чародійною дитячою любов’ю. І це допомагало.

З початком війни в Україні сім’я виїхала до Німеччини. Саме там Вові двічі робили коштовні операції, які допомагали йому жити. Тому батьки вирішили перебувати там, де сину зможуть допомагати кращі лікарі. Переселенців німці зустріли дуже добре. До Вови закріпили медпрацівницю, яка допомагала дбати про нього. Продовжувалося лікування.

Влітку хлопчик відсвяткував своє десятиріччя. Як і належить, з тортом, свічками і кульками.

Вчора, 29 грудня, у хлопчика раптом стався сильний приступ (за все його життя це, нажаль, – не рідкість), який не виходило подолати самотужки. Тоді батьки визвали швидку. До лікарні Володимир не доїхав… На цей раз дива не сталося.

Після завершення шляху сина Олексій написав на своїй сторінці в Instagram, що тепер Вова побачить маму…

“10 років він ніс важкий хрест. Він розумів і відчував світ, плакав і радів з особливим відчуттям. В нього було сильне серце – електроніка виходила з ладу, не витримувала. Кілограми ліків. Тисячі кілометрів, сотні клінік, постійно в роз’їздах. Останній шлях здійснився. Володимир побачить маму”, – написав скорботний Олексій. Тато, як і обіцяв, зробив все, що міг. І навіть більше.

Але зараз Вову від рідної мами відділяють тисячі кілометрів. Він знаходиться в Німеччині, а вона чекає на нього в рідному Шевченковому. Рідні хочуть поховати його поруч з нею. Але сума, яку назвала ритуальна компанія за перевезення тіла, змушує знову звертатися про допомогу. Востаннє.

Мачеха Вови попросила: “Друзі, знайомі і просто добрі люди. Я розумію, що зараз дуже тяжкий для всіх час. Маємо бажання, щоб Вовчіка перевезти до України, і він був похований біля своєї мами. Просимо небайдужих людей. Сума потрібна не мала – 3800€. Хто скільки зможе , ми будем дуже вдячні любій сумі.
4149-4991-4556-0593 Смирна Анастасія”, – написала дівчина, що стала єдиною мамою для Вови, яку він знав.

Виявляється, дива трапляються так близько до нас. А історія Володимира Смирного заслуговує екранізації.