RU UA
RU UA

Справжнє кохання переможе війну: тендітна дівчина з міста Рені одинадцятий місяць чекає з полону Захисника Зміїного і вперто бореться за його волю

0 коментарів 142101 перегляду

Ви можете обрати мову сайту: Українська | Русский (автоперевод)


Вони кохають один одного з 15 років. Але життя двічі розлучало їх. Одного разу через надмірну підліткову емоційність, іншого – через війну і полон. “Бессарабія INFORM” розповість історію 21-річного військовополоненого Захисника Острову Зміїний Олександра Куртєва та його коханої нареченої Ярослави, яка, попри все, – дочекається свого героя додому. Тендітна дівчина робить все можливе, аби допомогти першому коханню повернутися на рідну землю. І тоді розлучити їх більше не зможе ніщо.


Ми познайомилися з Ярославою в той день, коли троє Захисників Зміїного повернулися в Кілію. Будучи однією з адміністраторок спільноти “Zmiinyi_defenders” в Інстаграмі, вона щиро раділа за хлопців, які вже змогли обійняти рідних і побачити, як на них чекала вся Україна. “Повернеться і мій Саша!”, – впевнено заявила вона. Розговорилися.

Справжнє кохання переможе війну: тендітна дівчина з міста Рені одинадцятий місяць чекає з полону Захисника Зміїного і вперто бореться за його волю

Олександр – військовий медик. Один з наймолодших серед полонених з острова. Рік народження – 2001. Після закінчення навчання в Ізмаїльському медичному коледжі підписав контракт з Державною прикордонною службою України в місті Ізмаїлі і зайняв посаду інспектора-фельшера у Ренійській громаді – працював за фахом в одному з сіл. Через півроку його перевели на заставу острова Зміїний, де він продовжував служити на посаді військового медика. 24 лютого – був на чергуванні….

Закохані познайомились, коли обом було по 15 років. Списалися у соцмережі, поспілкувалися, сподобалися один одному, почали зустрічатися. Потім Саша поїхав навчатися до Ізмаїлу, шляхи пари, нажаль, розійшлися. Обидва були юними, не змогли втримати відносини на відстані. Ярослава зізнається – Саша був її першим коханням, і розлука з ним стала для неї важким випробуванням…

Справжнє кохання переможе війну: тендітна дівчина з міста Рені одинадцятий місяць чекає з полону Захисника Зміїного і вперто бореться за його волю
2016 рік

Поновили стосунки закохані через п’ять років. Саша знову написав Ярославі в соцмережі, а в квітні 2021 року їхні серця поєдналися ще міцніше, ніж вперше. Вони мріяли про те, що незабаром одружаться та народять дітей. У січні почали жити разом. І, здавалося б, попереду лише найкраще. Але…

Ось було б рік і 9 місяців, як ми разом, але, нажаль, нас роз’єднали війна і полон… , – розповідає Ярослава, згадуючи про коханого. – За характером Саша дуже турботливий, добрий, хоробрий, справедливий та амбітний. Мені дуже його не вистачає…

Справжнє кохання переможе війну: тендітна дівчина з міста Рені одинадцятий місяць чекає з полону Захисника Зміїного і вперто бореться за його волю

В той ранок, коли почалася повномасштабна війна, Саша зателефонував нареченій о 5:30 ранку зі словами: “Сонце, прокидайся, почалась війна. Збирай речі, я зателефоную мамі, переїдеш до них”.

Саша дуже хвилювався, що я залишилась одна, без нього. Тому прийняв таке рішення. Я спросоння не зрозуміла, що відбувається, не повірила своїм вухам. Ми навіть не уявляли, що може початися війна. Послухалася, почала збирати речі та зразу ж поїхала до його батьків. Десь о 9 ранку ми нормально зписалися. Я попросила повідомляти мене про все, що відбувається і що він бачить навколо. Десь до обіду було все спокійно, хіба лунали призови росіян на 16 каналі з пропозицією здатися у полон. До останнього ми сподівалися, що всіх присутніх на острові евакуюють. Так і мало бути, але в останню мить ми дізналися, що росіяни дозволили евакуювати лише цивільних. Військові – прикордонники і морські піхотинці – стояли до останнього. Саша, нажаль, не встиг мені повідомити, що їх захоплюють у полон. Наостанок він написав мені: “Сонце, я тебе кохаю. Постараюся вижити”. Для мене це були дуже болючі слова. До них я навіть не задумувалася, що хлопців можуть вбити. Мені стало дуже страшно за Сашу.

Справжнє кохання переможе війну: тендітна дівчина з міста Рені одинадцятий місяць чекає з полону Захисника Зміїного і вперто бореться за його волю

Далі коханий Ярослави просто зник зі зв’язку. Ввечері разом з батьками Саші вона побачила виступ Володимира Зеленського, який повідомив, що загинуло 13 прикордонників і їх нагородили посмертно.

Це був якийсь жах для нас. Ми стояли з мамою Саші в сльозах, ми не могли повірити, що таке могло статися з нашим Сашею, ми до останнього не вірили, чесно. Почути слова про загибель свого коханого – це дуже страшно. Я навіть не можу передати словами, що ми на той час відчували (ковтає сльози, – ред.). В той же день приїхав тато Саші, який сказав: я не відчуваю, що з ним сталося щось погане, я знаю, що моя дитина жива. З думками про те, що Саші можливо більше немає, ми жили три дні.

Потім Ярослава побачила сюжети російських ЗМІ, на котрих упізнала Сашка. Живого! На відео росіяни нібито відправляли полонених оборонців Зміїного додому автобусом Сімферополь-Одеса.

Справжнє кохання переможе війну: тендітна дівчина з міста Рені одинадцятий місяць чекає з полону Захисника Зміїного і вперто бореться за його волю

Коли я його побачила, я так зраділа. Я стрибала від радощів, чесно. І ми на емоціях дійсно подумали, що їх відпустять додому. Ми поїхали на своїй машині до Одеси зустрічати його. Неважливо було куди, не було зв’язку з ним, але ми поїхали йому на зустріч… Вже з холодним розумом ми зрозуміли, що Сашу не повернуть так швидко. Тоді почали ритися по всім можливим спільнотам в соцмережах, почали писати у коментарях, що пропав наш Сашко. Так ми знайшли інших родичів хлопців. Сестра одного з бійців створила нам чат, де ми згуртувалися, ділилися інформацією, підтримувати один одного. Так почалася боротьба за наших хлопців. Вона триває по цей день і триватиме, доки не повернеться останній. Ми їздимо на зустрічі, виходимо на демонстрації, пишемо листи, розповідаємо всій Україні, що Захисники острову живі і досі у полоні.

Боротьба за коханого наразі займає майже усе життя Ярослави. Разом з його мамою вони зайняли свої “фронти”, аби бути максимально корисними для Саші.

Коли Захисників Зміїного почали обмінювати, ми сподівалися, що обміняють також і Сашу, оскільки він один з наймолодших полонених, тим паче він лікар, а, на скільки мені відомо, медики вважаються не комбатантами, їх мають повертати у першу чергу. Але, нажаль, цього не сталося досі. Десь у червні ми з іншими родичами почали робити максимальний розголос про Захисників Зміїного у соцмережах, оскільки отримували від людей коментарі, мовляв вони вже давно обміняні. Дехто вважав їх загиблими. І ми хотіли зруйнувати ці стереотипи, донести до людей, що хлопці живі, що вони досі в полоні, що про них потрібно постійно нагадувати нашій владі, аби їх додавали до обмінних списків. Ми зробили білборди з фотографіями Захисників Зміїного, розповсюдили їх по всій Одеській області. В моєму місці Рені ми також встановили білбород. Я звернулася до мера Ігора Плєхова, він (дякую йому!) підтримав, адже Сашко – єдиний полонений Захисник Зміїного з Рені. Після – ми встановили білборди в різних містах країни – Одесі, Луцьку, Хмельницькій області та ін. І вже тоді люди почали про них більше знати та говорити. Але з червня до вересня зовсім припинилися обміни, через що ми почали ініціювати різні зустрічі, зокрема з паном Котенко (уповноважений Президентом з питань осіб, що зникли без вісти, – ред.), представниками Ізмаїльського прикордонного загону,  їздили до Координаційного штабу з визволення військовополонених (місто Київ). Створилося громадське об’єднання з шести представниць (дружин, матерів наших хлопців), які вже на постійній основі їздили до Київа, спілкувалися саме з тими людьми, які займаються списками на обмін та перемовинами. І ось вже після цього, як ви бачите, вдалося звільнити кількох хлопців, але ще велика частина знаходиться у полоні. На всі зустрічі їздила Сашина мама, оскільки я не є офіційною дружиною. Я, в свою чергу, почала займатися питанням мітингів і розголосу про полонених за кордоном, вийшла на небайдужих дівчат, які знаходяться в інших країнах, зокрема в Польщі, Туреччині, Швеції, разом з якими ми привертали увагу Червоного Хреста, ООН, волонтерів, нашої влади, всіх, хто може нам допомогти. Також на поширення інформації дуже вплинуло створення сторінок у соцмережах. Це все у сукупності насправді дуже допомагає.

…За довгі десять місяців полону Ярослава жодного разу не чула голос коханого. Єдиною звісткою від нього став лист, датований 2 червня, який дівчина отримала разом з іншими родичами наприкінці серпня. В ньому, не зважаючи на те, що підтримка потрібна саме Саші, він заспокоював своїх близьких. Рядки, які він написав нареченій, ранять у саме серце.

В листі Саша написав, що буде дуже радий, якщо до нас дійде цей лист. Що в нього все добре, що скучив за нами всіма, що їх там годують, вони сплять. Загальні фрази. Також він звернувся конкретно до мене. Дослівно: “Ярославко, сонце, не плакай дуже багато, ти мені потрібна здоровою, тобі ще народжувати маленьких Саш”. З цих слів я дуже розчулилась (плаче, – ред.), тому що ми так сильно про це мріяли – про створення сім’ї, про спільне майбутнє… Мені дуже важко згадувати той день, коли ми читали цей лист. Але він був як ковток свіжого повітря. Він дуже вмотивував нас ще більше боротися за нього, за його звільнення. Навіть знаходячись у полоні, він писав слова підтримки НАМ, хоча ми розуміємо, в яких він там жахливих умовах, в якій інформаційній ізоляції. Він сказав не вішати носа, все буде добре, за чорним завжди біле. І це так відклалося у мене в голові – коли я щось роблю для нього, згадую ці слова з листа. І я дуже вірю в це, що скоро закінчиться чорна полоса для нас усіх, і почнеться біла. І що ми дуже скоро обіймемо нашого Сашка.

Вдалося також Ярославі знайти людину, яка бачила Сашу у полоні. Це його побратим, морпіх зі Зміїного, звільнений в кінці жовтня.

Ми зідзвонилися з мамою цього хлопця і запитали, чи чув він щось про Сашка. Він сказав, що так. Вони знаходилися в одній колонії. Передав, що Саша молодець, що він боєць, і що він, як і всі інші хлопці, часто згадував свою сім’ю, згадував мене, постійно думав про те, чи чекаю я на нього вдома.

Вона, звичайно, дочекається! А справжнє кохання обов’язково зруйнує перешкоди і подолає усе вороже.

Якщо вам відома бодай якась інформація про військовополоненого Олександра Куртєва, просимо написати до нашої редакції.

Справжнє кохання переможе війну: тендітна дівчина з міста Рені одинадцятий місяць чекає з полону Захисника Зміїного і вперто бореться за його волю

Зазначимо, в російському полоні з 24 лютого знаходиться ще 41 Захисник острову Зміїний. Хлопці зустріли ворога першими, майже без зброї в руках, протягом дня стійко обороняли скелю від окупантів, але були захоплені руськими військовими, сила яких значно переважала, та були взяті в полон і поміщені в незадовільні умови. До військовополонених не пускають представників міжнародних організацій і не дозволяють їм спілкуватися з рідними, хоча військові мають на це повне право.

Прокоментувати

Ваша email адреса не буде опублікована