Бессарабія INFORM перевірила, чи дійсно волонтери торгують гуманітаркою на Кілійському ринку

До редакції “Бессарабії INFORM” надійшло кілька звернень від мешканців Кілії щодо продажу на міському ринку форми для ЗСУ членом волонтерського центру “Захистимо разом” Олександром Курносовим. Враховуючи ситуацію в країні і чисельні викриття волонтерів різних рівнів в махінаціях з гуманітарною допомогою, читачі занепокоїлися і попросили дізнатися, чи законно підприємець займається продажем військової атрибутики, і яке походження має товар.

Одразу наголосимо на тому, що заборони на продаж військової форми та дрібної атрибутики державою встановлено не було. Проте є окремі категорії, які реалізації не підлягають. Це стосується обмундирування, виготовленого безпосередньо для ЗСУ (на ярликах є спеціальні примітки про це), а також речей, які потрапили в Україну як гуманітарна допомога.

Тому дізнатися, чи законно реалізуються товари для військових, можна оглянувши речі. Якщо на них відсутні ярлики, і це не можуть пояснити накладними, або на будь-якому з них написано “Власність ЗСУ”, сміливо викликайте поліцію, яка має скласти відповідний протокол.

Звичайно, після звернень читачів “БІ” завітала у магазин до Олександра. Дійсно, нещодавно він взяв в аренду контейнер на міському ринку, де зараз продаються різноманітні військові товари – від одягу і взуття до розвантажень, окулярів і спальників. Реалізує його кілієць разом з дружиною Ганною, яка також є волонтером волонтерського фонду з перших днів війни.

На намір перевірити побоювання місцевих мешканців він віднісся спокійно. Навіть зрадів. Каже: буває, стоять люди, дивляться здалеку, щось один з одним обговорюють, фотографують і роблять неправильні висновки. Інша справа, коли підходять, і є можливість їм розповісти, навіщо в місті з’явився військторг. Але за весь час підійшли одиниці, проте пліток про себе подружжя Курносових почуло безліч.

Олександр запропонував ознайомитися з накладними, які свідчать, що товар було придбано у Туреччині (останню з них “БІ” додає у кінці тексту). Далі запросив до контейнеру для огляду самого товару. Дійсно, на ярликах ні слова про ЗСУ, а лише назва фірми та характеристики. Неозброєним оком ще з вулиці видно бирки з зазначенням доволі популярних турецьких фірм, здебільшого “Bikatex” та “Cоmbat”.

На декількох речах ми розпізнавальні знаки все ж не знайшли. Олександр пояснює, що ці речі вдалося замовити безпосередньо на виробництві, а це ще зменшило вартість для кінцевого споживача, яку і без того подружжя ставить мінімальну. А як доказ навів невідповідність малюнку “піксель” з тим, який закріплений за ЗСУ. Каже, речі відшито з турецької тканини, яку виробники підібрали відповідно попиту українців, але неідеально. Також є форма з турецьким стандартним малюнком мультикам.

Придбати такі речі у Туреччині – запевняє Олександр – зараз нескладно. Як то кажуть, попит народжує пропозицію. Але все ж таки відчувається невідповідність і тканини, і малюнку, якими забезпечують ЗСУ. Наш співрозмовник каже – для військових, які несуть службу при військоматах, такі речі не підходять, тому що з цим дуже строго, а ось на передову беруть все, що знайдуть за гарною ціною, тому що і форма, і взуття, і інша атрибутика – то розхідний матеріал, який зношується скоріше, ніж постачається. І військові обирають купити за власні кошти, ніж чекати, доки до них надійде нова партія безкоштовної амуніції.

На питання, як подружжя відноситься до критики людей, кажуть, що цього очікували. Але, враховуючи фінансові складнощі через втрату роботи, були змушені займатися підприємницькою діяльністю.

– Людей можна зрозуміти. Я волонтер, допомагаю у нашому волонтерському центрі “Захистимо разом”, а тут з’являється контейнер з військовою формою. Різні думки це провокує. Але ж ким потрібно бути, щоб у власному маленькому містечку так зухвало продавати гуманітарку?, – каже Олександр.

Передбачаючи питання, чому саме підприємництво і військова форма, він розповів, що до початку війни вони з дружиною працювали в приватній компанії, отримували гідну платню. Після 24 лютого почали донатити на ЗСУ. Переїхали з Одеси до Кілії, приєдналися до волонтерського центру. Купували багато чого для передової за власні кошти, шукали співпраці з великими фондами. Роботу втратили. Гроші на проживання і лікування серйозного хронічного захворювання Ганни вичерпувалися. Зовсім важко стало, коли у дружини виявили пухлину… – на її лікування довелося збирати кошти. На щастя, люди допомогли. Стало зрозуміло, що потрібно шукати роботу. В маленькому місті це виявилось складним питанням. Тому вирішили відкрити свою справу, офіційно оформили підприємницьку діяльність. А чому саме військова амуніція – тому що під час волонтерства, по-перше, стало зрозумілим, що на це є дефіцит, а, по-друге, вдалося вийти на прямих виробників і посередників таких товарів у Туреччині. Пояснює: напочатку була гостра необхідність передавати форму і інші речі на передову, тому що у лютому-березні, коли було холодно і мокро, наших захисників дуже погано забезпечували. Тоді через сестру Олександра, яка живе у Туреччині, вдалося вийти на постачальників, які відсилали до України необхідне за ціною закупівлі. Олександр брав витрати з придбання і доставки на себе, Кілійський волонтерський центр збирав кошти і викуповував, дещо подружжя віддавало безкоштовно. Але можливість активно допомагати вичерпалась і у волонтерського центру, і у подружжя, тому залишок амуніції власники вирішили виставити на продаж з мінімальною націнкою. До асортименту дозамовили також те, що порахували необхідним.

Серед клієнтів, розповідає Олександр, у першу чергу військові, які постійно приходять щось собі докупити. Хтось одяг, хтось – розвантаження або кармани для них, хтось взуття чи щось з важливих дрібничок. Також нерідко – родичі/друзі військових, які збирають посилки на передову. Навіть волонтерські організації, з якими Олександр підтримує зв’язок онлайн. Клієнти зазначають, що ціни в магазині нижчі, ніж в інтернеті. Ще й якість гідна, а замовити онлайн можна кота у мішку. Також є можливість приміряти, помацати, обміняти…

Олександр запевняє, що разом з дружиною й досі намагається допомагати безкоштовно, якщо у цьому є нагальна потреба. І з рядів волонтерів вони нікуди не поділися, тільки вже фінансова спроможність не дозволяє робити це так активно, як напочатку війни. Проте є досвід і корисні знайомства, які допомагають допомагати. Проте Олександр прийняв рішення, що вступить до лав ЗСУ найближчим часом – чекає на виклик до бригади, яку обрав особисто. Ганна залишиться і буде продовжувати працювати у військторзі.

– Навіщо, як ви вважаєте, в Кілії потрібен військторг?, – запиталися ми думки у подружжя наостанок.

– Тому що зараз війна, і це дорівнюється необхідності купувати продукти. Це – нормально в умовах, в яких зараз знаходиться Україна, – вважає Олександр.