Чому російські донські козаки та старообрядці, котрі заселили територію сучасного півдня Одещини, тікали від «русского міра»

На початку XVIII століття російські донські козаки та старообрядці тікали до Османської імперії  і осідали на території сучасної  південної Одещини. Це історія про свободу, віру й бунт, про людей, які не прийняли московську владу — і знайшли прихисток там, де сьогодні сходяться Дністер, Дунай і Чорне море. Про це, із посиланням на Український інститут національної пам’яті, повідомляє «Бессарабія INFORM».

Втеча від царських репресій

На початку XVIII століття, після повстання отамана Кіндрата Булавіна (1707–1708), частина донських козаків, переслідуваних царською владою, втекла від кари до Османської імперії. Їх називали некрасівцями — на честь отамана Ігната Некрасова.

Вони не хотіли служити Петербургу, не визнавали царської влади і мріяли зберегти старе козацьке самоврядування. Спершу оселилися на Кубані, а потім — у турецьких володіннях: на узбережжі Чорного моря, біля гирла Дунаю і в Буджаку.

Віра, за яку гнали

У ті ж роки тисячі старообрядців — прихильників «старої віри», які не прийняли реформ патріарха Нікона — тікали від переслідувань московської церкви.

Їх спалювали на вогнищах, кидали у в’язниці, змушували зрікатися свого хреста і молитви.

Османська імперія, хоч і мусульманська держава, дозволяла переселенцям жити по-своєму, аби тільки вони охороняли кордон і платили податки.

Так у дельті Дунаю з’явилися поселення липован — старообрядців, які донині живуть у Вилковому, «українській Венеції».

Чому саме наш край?

Південна Бессарабія (Буджак) у XVIII столітті — це була прикордонна земля між імперіями, дика і вільна.

Тут було багато риби, солі, степів і лиманів, мало влади й багато простору для тих, хто шукав волі.

Козаки і старообрядці швидко освоїли місцевість: займалися рибальством, скотарством, солеварінням, торгували з турками, татарами і греками.

Деякі з них навіть охороняли кордони Османської імперії, залишаючись при цьому окремими громадами зі своїм судом і старшиною.

Воля дорожча за все

Російські козаки й старообрядці йшли на чужину не з доброго життя. Вони обирали вигнання замість неволі, віру замість підкорення, самоврядну громаду замість царського батога.

Важливо. Ці спільноти не мали нічого спільного з сучасними росіянами, що підтримують імперську політику.

Вони — жертви російського централізму, а не його носії.

Старообрядці й некрасівці втекли саме від «русского міра», від його насильства, утисків і уніфікації.

Тому ставити між ними й сучасними росіянами знак рівності — історично хибно і морально неправильно.

Сьогодні їхні нащадки — липовани — зберігають давні традиції, мову і побут у прибережних селах Одещини.

Їхня історія — це частина українського Півдня, яку варто пам’ятати й осмислювати: бо саме тут, на межі імперій, формувалася культура волі, яка завжди була сильнішою за страх.

Ключові місця на карті втечі:

• гирло Дунаю (Вилкове, Приморське, Жебріянка)
• Буджак (Ізмаїл, Кілія, Татарбунари)
• узбережжя Дністровського лиману

Історичні факти:

• Повстання Булавіна — 1707–1708
• Руйнування Запорозької Січі — 1775
• Перші громади старообрядців у Буджаку — кінець XVII – початок XVIII ст.
• Приєднання Бессарабії до росії — 1812 (тоді липовани вже жили там століття!)

«Історія півдня України — це не лише «приграниччя імперій», а територія втечі до свободи, де волелюбні люди шукали себе і створювали нові громади, незалежні від царя», – наголосили в Українському інституті національної пам’яті.