В Измаиле студенты зажгли свечи памяти (фото)

Вчера, 25.11.13 студенты факультета экономики и информатики ИГГУ почтили память жертв голодомора 1932-1933 гг.

После краткого исторического очерка о страшных событиях украинского геноцида, студенты и преподаватели зажгли свечи и почтили минутой молчания  невинных жертв, количество которых, по историческим данным, достигает от 7 до 10 миллионов человек.

Хотя мы не можем стереть с истории нашей страны эти кровавые страницы, мы можем сохранить память о тех, кто был умышленно уничтожаем, кто умирал от голода, кто страдал без надежды на помощь.

Кроме того, для нас это еще одно напоминание: Люди! Будьте благодарными! Цените то, что имеете! Дорожите друг другом! И не забывайте иногда смотреть с благодарностью в Небо!..

В завершение студенты прочитали стих выпускницы ИГГУ, Палади Любови, посвященный  «рідній землі, вистражданому краю…».

Ми не забудем рік голодомору!
Ми не забудем сльози ті й те горе.
Як наш народ, страждаючи, вмирав,
Як нашу волю ворог катував.

Ми не забудемо про стягнуті долоні,
Річки кривавих материнських сліз…
І посивілії від жаху й горя скроні,
І ту журбу, що відчувалась скрізь.

Не усміхались безтурботно молодиці
І не співали парубки пісень.
Не танцювали вже на вечорницях.
Усюди морок…Навіть в білий день.

Маленьких діточок румۥяні личка,
Колись веселі і усміхнені такі, –
Тепер опухли…І, вночі, молочна річка
Із тих казок їм снилася… Віки

Не зможуть стерти з памۥяті людської
Той злочин, той страшенний гріх і жах!
Чия ж провина, що в матусі молодої
Дитина помирала на руках?!..

Старенькі люди, в холоді, без їжі –
Вслід за дітьми, до того світуйшли…
І, навесні, укриють трави свіжі
Могили, де вони покій знайшли…

Багатий, бідний; інженер, коваль, механік…
І злий, і добрий – гинули усі!..
І Україна «йшла на дно», немов «Титанік»…
І, сміючись, точила смерть лезо коси…

Та, всупереч тих намірів жорстоких,
Народ наш вижив! Вижив – і повстав!
Повстав із тих могил, могил широких,
І ще сильнішим, ніж раніше, став!

Хай ж Украйна і живе, і процвітає!
Нехай радіють діти і батьки!
Коли ж невдячним хто із нас буває –
Має згадати ті страшні роки…

За кожен подих, за ковток водиці,
За кусень хліба – вдячність небесам!
За пісню на веселих вечорницях
Й за сонце, що так щиро світить нам…

А тих, хто в ті часи помер голодним,
Згадаємо й запалимо свічки…
Нехай живе у памۥяті народній
Страшна сторінка темної доби.

Ми не забудем рік голодомору!
Це ж скільки перенесли люди горя?!..
О рідна земле, вистражданий краю…
Тебе, без міри, серцем всім кохаю!